Доларгайд кивнув:

– Відділ дослідження, міс Гарпер.

– Розпишіться в журналі, будь ласка.

Охоронець запропонував йому ручку, та Доларгайд тримав напоготові свою. Підписався він як «Пол Крейн».

Охоронець набрав п’ятий поверх за внутрішнім номером. Поки охоронець підтверджував візит, Доларгайд повернувся спиною до столу й узявся вивчати «Стародавні гуляння» Роберта Блюма над входом. Краєм ока він побачив у вестибюлі ще одного охоронця. Так, це той, що з пістолетом.

– На тому кінці вестибюлю повз крамницю, біля головних ліфтів, буде лава, – сказав охоронець за столом. – Зачекаєте там. Міс Гарпер за вами спуститься.

Він подав Доларгайду біло-рожевий пластиковий бейдж.

– Ви не проти, якщо я лишу тут гітару?

– Я за нею нагляну.

З вимкненим світлом музей мав геть інший вигляд. Між великими скляними вітринами панували сутінки.

Доларгайд чекав на лаві три хвилини, коли на ліфті для відвідувачів спустилася міс Гарпер.

– Містере Крейн? Я Пола Гарпер.

Вона виявилася молодшою, ніж він уявляв під час розмови, коли зателефонував їй із Сент-Луїса. Розважлива на вигляд жінка, дуже гарненька. Свою спідницю й блузку вона носила, мов уніформу.

– Ви телефонували з приводу акварелі Блейка, – сказала вона. – Ходімо нагору, і я вам її покажу. Поїдемо на службовому ліфті… сюди.

Вона повела його повз темну сувенірну крамницю й через маленьку кімнату, заставлену примітивною зброєю. Він швидко роззирався, щоб орієнтуватися в будівлі. У кутку Зали двох Америк був коридор, що вів до невеликого ліфта.

Міс Гарпер натиснула кнопку. Обхопила себе за лікті й стала чекати. Погляд чистих синіх очей упав на перепустку, білу картку з рожевими символами, що її Доларгайд пристебнув на лацкан піджака.

– Вам дали перепустку на шостий поверх, – сказала вона. – То нічого – на п’ятому сьогодні все одно нема охоронців. Яка тема у вашого дослідження?

До цього часу Доларгайд протягнув на усмішках і кивках.

– Баттс, – відповів він.

– Томас Баттс?