За дві години було складено список білих чоловіків від двадцяти до п’ятдесяти, що водили фургон. У списку налічувалося двадцять шість імен.

Автотранспортне управління штату Міссурі повідомило їм колір волосся, користуючись фотографіями на водійських правах, проте вирішальним фактором колір не вважався – Дракон міг носити перуку.

Міс Тріллман, секретарка Фіска, зробила копії списку й роздала їх присутнім.

Лейтенант Фоґель саме перечитував імена, коли в нього теленькнув пейджер.

Фоґель коротко переговорив телефоном зі своїм відділком, а тоді затулив слухавку рукою:

– Містере Кроуфорд… Джеку, кілька хвилин тому в Університетському районі знайшли тіло Ральфа Менді. Білий чоловік тридцяти восьми років, його застрелили. Це майже в центрі міста, поблизу Університету Вашингтона. Він лежав на подвір’ї перед будинком, де мешкає жінка на ім’я Реба Макклейн. Сусіди сказали, що вона працює в «Бедер». Двері незамкнені, удома її немає.

– Дандрідже! – гукнув Кроуфорд. – Реба Макклейн, не знаєш таку?

– Вона працює в темній кімнаті. Сліпа. З якогось містечка в Колорадо…

– Знаєш Ральфа Менді?

– Менді? – перепитав Дандрідж. – Ренді Менді?

– Ральф Менді, він тут працює?

Перевірка списку співробітників показала, що ні.

– Може, це збіг, – мовив Фоґель.

– Може, – відповів Кроуфорд.

– Сподіваюся, з Ребою все гаразд, – сказала міс Тріллман.

– Ви її знаєте? – спитав Ґрем.

– Говорила з нею пару разів.

– А як щодо Менді?

– З ним я не знайома. Єдиний чоловік, з яким я її бачила, – це містер Доларгайд, вона якось сідала до нього у фургон.

– У фургон до містера Доларгайда, міс Тріллман? Якого кольору в нього фургон?