Кроуфорд клацнув пальцями, щоб йому подали рацію.
– Усім підрозділам, це горить його будинок. Пильнуйте. Він може спробувати втекти. Шерифе, поставимо тут блокпост, якщо можливо.
Густий стовп іскор і диму хилився над полями на південний схід, а тепер навис і над ними.
– Сюди, – сказав помічник, – звертайте на гравій.
І тоді вони побачили жінку, її чорний силует на тлі вогню, побачили саме тоді, коли вона їх почула й простягла до них руки.
А потім величезне полум’я вибухнуло вгору, навсібіч, палаючі бруси й віконні рами описували арки в нічному небі, палаючий фургон завалився на бік, оранжеві обриси дерев раптом спалахнули й згасли. Земля затряслася, і вибухова хвиля загойдала поліцейські автівки.
Жінка лежала на дорозі долілиць. Кроуфорд, Ґрем і помічники шерифа вибралися з машин і побігли до неї крізь вогняний дощ, деякі пробігли повз із пістолетами напоготові.
Кроуфорд прийняв Ребу від помічника, що збивав з її волосся іскри.
Він узяв її за руки, нахилився впритул до її обличчя, червоного від світла пожежі.
– Френсіс Доларгайд, – мовив Кроуфорд і обережно її потрусив. – Френсіс Доларгайд, де він?
– Він там, – відповіла Реба, підвівши брудну руку до жару, потім опустила її. – Він мертвий, там.
– Ви напевне знаєте? – спитав Кроуфорд, вдивляючись у її незрячі очі.
– Я була з ним.
– Розкажіть мені, будь ласка.
– Він вистрелив собі в обличчя. Я рукою намацала. Він підпалив будинок. Він застрелився. Я рукою намацала. Він лежав на підлозі. Я намацала те місиво рукою, можна мені сісти?
– Так, – сказав Кроуфорд.
Він улаштувався з нею на задньому сидінні поліцейської машини. Обійняв її, і Реба заплакала, ткнувшись йому в щелепу.
Ґрем стояв на дорозі й дивився на полум’я, поки шкіра обличчя не почервоніла й не заболіла.
Вітри у височині підхопили дим і рознесли його проти місяця.