— Знаєш, у мене зі шлунком щось не дуже. Поміняємося?

Сміхота, але він насправді любив молоко. Ріццолі підштовхнула до нього склянку й попросила в бармена кóли.

Вони з Фростом їли горішки та потягували свої цнотливі напої, поки колеги підходили потиснути їм руки або дати п’ять. Ріццолі бракувало звичної пінти елю[24] «Адамс». Їй чимало чого зараз бракувало — чоловіка, улюбленого пива. Стрункої талії. І все одно день видався вдалий. Вона подумала: «Якщо злочинця переможено, це точно вдалий день».

— Гей, Ріццолі! Ставки піднялися: дві сотні на те, що в тебе буде дівчинка, сто двадцять — на хлопчика.

Вона глянула вбік і побачила, що поряд стоять детективи Ванн і Данліві — гладкий хобіт і худий, із пінтами «Ґіннесса», схожими, немов близнючки.

— А що, як я народжу обох? — запитала вона. — Близнюків?

— Гм, — замислився Данліві. — Про це ми не подумали.

— То хто тоді переможе?

— Гадаю, ніхто.

— Чи всі? — припустив Ванн.

Вони стояли, міркуючи над цим — Сем та Фродо перед дилемою на Згубній горі.

— Що ж, — мовив Ванн. — Доведеться додати ще одну категорію. Ріццолі засміялася.

— Так, хлопці, додавайте.

— До речі, ти молодець, — додав Данліві. — Отямитися не встигнеш, як про тебе напише журнал «Піпл». Із таким злочинцем, з усіма тими жінками… та ще історія.

— Хочете, скажу правду? — зітхнула детектив і відсунула свою колу. — То не наша заслуга.

— Хіба ні?

Фрост підняв очі на Ванна й Данліві.

— Не ми його зняли, а жертва.

— Проста домогосподарка, — сказала Ріццолі. — Перелякана, вагітна, звичайна домогосподарка. Обійшлася без пістолета, без кийка — мала тільки кляту шкарпетку, напхану батарейками.