Метті роззирнулася по кімнаті, побачила камін, стос дров, меблі з картатою оббивкою, але телефону не було.

Вона побігла до кухні й помітила на столі апарат. Зняла слухавку і вже набрала 911, коли помітила, що сигналу немає. Лінія не працювала.

У вітальні підлогою покотилося бите скло.

«Він у будинку. Забирайся. Негайно».

Вона вислизнула з кухні, тихо зачинила за собою двері. Опинилася в маленькому гаражі. Крізь єдине вікно сочилося світло місяця, достатньо яскраве, щоб роздивитися низький силует човна в причепі. Іншого укриття немає, сховатися ніде. Метті позадкувала від дверей на кухню, ховаючись якомога глибше в тінях. Ударилася плечем об полицю, загуркотіла чимось металевим, підняла запах старого пилу. Сліпо потягнулася до полиці по зброю, намацала старі бляшанки з фарбою, міцно закриті кришками. Пензлі для фарби, щетинки злиплися натвердо. Тоді її пальці торкнулися викрутки й вона ухопилася за неї. Жалюгідна зброя, не смертельніша за пилку для нігтів. Коротун серед викруток.

Смуга світла, що пробивалося з-під кухонних дверей, розірвалася. До неї рухалася тінь. Зупинилася.

Як і її дихання. Вона позадкувала до гаражних дверей, серце калатало десь попід горлом. Лишалося одне.

Вона потягнула за ручку. Двері піднімаючись завищали, наче проголошували: «Ось вона! Ось вона!»

Двері кухні прочинилися, і саме тоді вона прослизнула попід дверима гаража й вибігла в ніч. Знала, що він бачить, як вона біжить цим безжально відкритим берегом. Знала, що не зможе обігнати його. І все одно спотикалася вздовж посрібленого місяцем озера, угрузаючи взуттям у багно. Почула, як він наближається, шурхотить в очереті. «Пливи, — подумала вона. — В озеро». І рушила до води.

Аж раптом зігнулася, охоплена наступними переймами. Такого болю Метті ще не відчувала. Він швиргонув її на коліна, вона впала у воду, що доходила їй до щиколоток, а біль усе зростав, стискав її в щелепах так міцно, що на мить в очах стало темно, і вона відчула, що падає. Відчула в роті смак мулу. Перекотилася кашляючи на спину, безпорадна, мов черепаха на панцирі. Перейми відпустили. Зірки в небі стали яскравішими. Вона відчувала, як вода пестить її волосся, хлюпає по щоках. Зовсім не холодно, тепло, як у ванні. Вона чула, як хлюпають його кроки, як тріщить очерет. Бачила, як розступається рогоза.

І от він, стоїть над нею, височіє на тлі неба. Прийшов за своїм призом.

Переслідувач опустився біля неї на коліна, і в його очах крапками світла відбилася вода. Те, що було в його руці, теж сяяло: срібна смуга ножа. Нахилившись над її тілом, він наче знав, що їй кінець. Що її душа тільки й чекає на звільнення з цієї виснаженої шкаралупи.