Стрілець відчинила пасажирські двері, нахилилася всередину, дивлячись на тіло Балларда. Раптом вигулькнула знову, закрутила головою, прочісуючи поглядом стоянку.
Мора знову сховалася за колесом. У скронях стукотіла кров, вона панічно ковтала повітря. Подивилася на відкриту ділянку, яскраво освітлену черговим ліхтарем. За нею, через дорогу, було видно яскраво-червону вивіску медичного центру «Швидка допомога». Треба всього лиш подолати цю ділянку й перебігти через Олбані-стрит. Ревіння її клаксона вже мало привернути увагу персоналу лікарні.
«Так близько. Порятунок так близько».
Серце калатало, вона перекотилася на пальці ніг. Боялася рушати з місця, боялася лишитися. Повільно подалася вперед, визирнула з-за колеса.
Чорні черевики вже стояли по той бік автомобіля.
Мора кинулася вперед, на відкрите місце. Жодних оманливих рухів на думці, жодних ухилянь — лише панічний біг. Попереду сяяла вивіска «Швидка допомога». «Я зможу, — думала вона, — я зможу…»
Куля вдарила її в плече, перекинула вперед, розпластала на асфальті. Мора спробувала підвестися, але ліва рука не слухалася. «Що з рукою? — думала вона. — Чому вона не ворушиться?» Стогнучи, вона перекотилася на спину й побачила над головою світло ліхтаря.
У полі зору з’явилося обличчя Кармен Баллард.
— Я вже раз убила тебе, — сказала Кармен. — Тепер доведеться це повторити.
— Будь ласка. Ми з Ріком… ми ніколи…
— Він був не твій. — Кармен підняла пістолет. Чорне дуло дивилося на Мору. — Бісова шльондра.
Її рука напружилася, готова натиснути на спусковий гачок.
Раптово втрутився інший голос, чоловічий.
— Кинути зброю!
Кармен здивовано кліпнула. Повернула голову.
У кількох ярдах, цілячись у неї, стояв охоронець лікарні.
— Ви мене чули? — гавкнув він. — Кидайте!
Рука Кармен затремтіла. Вона опустила очі на Мору, тоді знову подивилася на охоронця. Її лють та прагнення помсти змагалися з усвідомленням наслідків.