— Ми не були коханцями, — мовила Мора. Голос був такий слабкий, що вона сумнівалася, що Кармен її чує за вищанням клаксона вдалині. — І вони теж не були.
— Брешеш. — Кармен знову зосередилася на ній. — Ти не краща за неї. Він через неї пішов. Від мене пішов.
— Анна не винна…
— Ні, винна. А тепер винна ти.
Вона не зводила з Мори очей навіть тоді, як поряд завищав, зупиняючись, автомобіль. Навіть тоді як новий голос загорлав:
— Офіцере Баллард! Кидайте зброю!
Кармен ще раз глянула вбік, розраховуючи, зважуючи свої шанси. Тепер на неї було націлено два пістолети. Вона програла. Байдуже, що вона обере, її життя скінчено. Коли Кармен знову перевела очі на неї, Мора побачила в цих очах прийняте рішення. І дивилася, як вона випростує руки, прицілюється у неї, спрямовує дуло для останнього вдару. Дивилася, як Кармен міцніше перехоплює пістолет, готуючись зробити смертельний постріл.
Постріл шокував Мору. Кармен смикнулася набік, заточилася. Упала.
Мора почула гупання кроків, крещендо сирен. І знайомий голос:
— Боже мій. Док!
Вона побачила над собою Ріццолі. Вуличне світло запульсувало. Довкола неї збиралися тіні — привиди, що вітали її у своєму світі.
32
32
Вона дивилася з іншого боку. Як пацієнтка, не як лікар — дивилася на мерехтіння вогнів на стелі, поки її везли коридором, поки медсестра в чепчику стурбовано схилялася над нею. Колеса зарипіли, медсестра із зусиллям проштовхнула каталку в подвійні двері, до операційної. Тепер нагорі було інше світло — різке, засліплююче. Як у залі для розтинів.
Мора заплющила очі. Поки операційні сестри переносили її на стіл, вона думала про Анну, про те, як вона лежала оголена під такими ж лампами, а її тіло розрізали, щоб у нього могли зазирнути чужинці. Вона відчувала, як дух Анни дивиться на неї згори, так само, як сама Мора колись дивилася на Анну. «