Я із серйозним та врочистим виглядом кивнув та підняв на прощання руку, а міс Енні зайшла всередину та зачинила за собою двері.

Я пішов назад збирати друзів. Побачивши Емму та Джун, котрі стояли поруч та про щось розмовляли, я широкими кроками рушив до них по траві навпростець. Перед тим як вони мене помітили, Джун, здається, пояснювала Еммі щось таке, що тій не подобалось, і Емма стояла, схрестивши руки на грудях. Її обличчя було напружене та серйозне. Коли вона мене помітила, її вираз змінився на байдужий, вона швидко попрощалась із Джун та побігла мені назустріч.

— Про що розмовляли? — запитав я.

— Просто обмінялись порадами щодо фотосправи. Ти знаєш, що більшість фотографій у тому альбомі вона надрукувала сама?

Це була чиста брехня, але вона так швидко зіскочила з Емминого язика, що мене це застало зненацька.

— Тоді чому ти виглядаєш засмученою? — запитав я.

— Неправда.

— Ти розпитувала її про ту дівчину. Ту, з якою інколи подорожував Ейб.

— Ні, — відказала Емма. — Мені до того байдуже.

— Ти мене дуриш.

Вона рвучко відвела погляд убік.

— Припини влаштовувати мені допит, чуєш? Онде йдуть Бронвін та Єнох.

Мілард також був із ними — він одягнувся, і його легко було помітити, — а ще Джун, Ферн та Пол, із якими всі вони швидко здружилися.

— Ми поговоримо про це пізніше, — пообіцяв я.

Емма здвигнула плечима.

— Там нема про що говорити.

Я мало не втратив самовладання, але зміг стриматись. Тоді я подумав, що ніколи не зрозумію, що відчуває Емма, і якщо я хотів залишатися з нею й далі, то мені треба було зважати на її переживання та дати їй у цьому спокій.

Це мало сенс. Але мені не стало від цього легше.

А тим часом мої друзі вирішили, що нам час покинути це місце. Пол приніс металевий термос.

— Кава в дорогу. Щоб не зупинятись.