— Я, — відповів Мілард. — Я невидимий. Вибачте, що змушений був звернути на це вашу увагу.

— Міларде! — вигукнула Бронвін. — Ти такий недоумкуватий!

Але хлопець, здається, не здивувався і не злякався.

— А-а, окей, — промовив він, сильно кивнувши.

— Що б я порадив? Комбо[60]-два, напевне.

— Тоді, будь ласка, зробіть нам комбо-два, — сказав Мілард.

— І п’ять гамбургерів, будь ласка! — вигукнув Єнох із заднього сидіння. — З усім. І чипси.

— У нас немає чипсів, — відповів хлопець.

— Він мав на увазі картоплю фрі, — підказав я.

Хлопець назвав суму, я заплатив, а потім він пішов на кухню, щоби приготувати нам їжу. За кілька хвилин він повернувся та вручив мені важкий паперовий пакунок, який від жирних плям уже ставав прозорим. Я розгорнув верх та зазирнув усередину. Там було багато гамбургерів, величезна порція картоплі фрі та жмут серветок. Роздавши їжу друзям, на дні пакунка я помітив маленький білий конверт. Він мав чудернацький вигляд і запечатаний був червоним сургучем.

— Що це? — запитав я, показуючи конверт іншим.

Емма здвигнула плечима:

— Якась складова комбо?

Я заїхав на один із майданчиків, припаркувався та відкрив конверт. Щоб подивитися, що там, я увімкнув верхнє світло в салоні автомобіля, і ми всі схилилися над конвертом. Усередині була ще одна серветка, тільки на ній було щось надруковано. На друкарській машинці. На цій жирній серветці було написано:

«На відособлений суб’єкт полюють;

його життя під загрозою.

Місія: захистити і забрати.

Пропоную перевезти до петлі 10044.

Будьте вкрай обережні».

От і все. Ім’я відособленого дивного названо не було. І не було сказано, де шукати часову петлю 10044. Але на зворотному боці серветки були якісь географічні координати.