Спершу Ніно, тепер тато.

– Ти приїдеш наглянути за дитиною?

– Ти його вбила?

– Алвіно. Дозволь мені внести ясність: це лише суд може вирішити.

– Я знала це. Знала. Ти його вбила.

Я об заклад готова побитися, що то не спадщина від бабусі – оті півмільйона, що були в мами в банку. Бабця не мала жодних грошей. То все було мого батька. Якщо існує у світі незаперечний мотив, то оце він.

– То дати тобі їхній номер? У мене є координати Ріккардо.

– Не треба мені номера Ріккардо. – Я не збираюся в няньки.

– Я попрохала б Доменіко, але він, здається, зник. Узагалі-то тепер, коли я вже з тобою говорю, любенька, в тебе є гроші? Мені десять тисяч потрібно лише для застави…

Зв’язок обривається. Нас роз’єднали. Я сідаю на ліжко в приголомшеному мовчанні. Падаю головою на подушку поряд із Ніно. Випускаю телефон із пальців. О Боже мій, моя мати – вбивця. Не знаю, чому я так дивуюся. А як я думала, звідки в мене це взялося? Ха. Це точно є в мене в генах. Узагалі-то в мені нічого особливого немає. Це просто одна-єдина молекула ДНК. Вона вбивця. Я вбивця. Усі вбивають усіх. Але різниця в тому, що я не збираюся ловитися. Я – наступне покоління. 2.0. Оновлена та покращена. Удосконалена.

Я оглядаю тіло Ніно, що безпомічно лежить на ліжку. З підлоги долинає запах блювотиння. Чутно, як крапає його кров – кап-кап-кап. Та він навіть не думав брати мене заміж. Як я могла бути такою наївною? Він проносив те кільце менш ніж годину. Я просто хотіла в це вірити. Він сам так сказав: увесь цей тиждень був перевіркою. Що ж, ти не пройшов моєї перевірки, гівнюк. А тепер я головна. Усе в моїх руках. Я бажала його смерті. Звичайно бажала. Я весь час це планувала. Не було в мене в голові жодного голосу жодної сестри. Що я, божевільна? Шизофренічка? То все говорила моя підсвідомість. Мій власний заплутаний внутрішній голос. Я знала, що мала робити. І знала, що мені потрібно…

Якщо хтось запитає про ту вибухівку, якщо хтось знайде це тіло, я скажу їм, що Ніно висмикнув кільце, а потім узяв мене в заручники. Це бездоганно. Я вбила його з метою самооборони. У мене не було вибору. І як думаєте, кому повірять? Дівчинці чи довбаному мертвому кілерові?