Я простягаю тремтячу руку та намацую пульс у нього на зап’ясті. Чекаю.

І чекаю.

І чекаю.

Ну ж бо.

Ну ж бо.

Ніно.

Ніно.

Будь ласка.

Я обережно підіймаю його повіку. Зіниця велика. Розширена. І не звужується під впливом світла. Я закриваю око. Це все підтверджує.

«Спинилось чесне серце. Спи, мій принце! Хай сонми янголів твій сон колишуть»[166].

Я лягаю поряд із ним на ліжко.

Містер Бульбашка сміється в мене в голові.

І…

Далі – тиша.

Епілог

Епілог

Дзвонить мій «Самсунґ»: «Невідомий абонент».

– Так? Алло? Що таке?