— Ні, ні! — вигукував він. — Присягаюсь! Ектор нам нічого не казав. Ці пуерторіканські найманці нічого не розповідають стороннім!

— Як ви знайшли це місце?

— Ектор дав нам адреси!

— У множині. То їх кілька?

— У списку було три оселі. Ми спочатку за іншою адресою поїхали. Ектор сказав, що там нікого немає.

— Що ви зробили потім?

— Ектор зайшов. За п’ять хвилин вийшов. Сказав нам їхати у наступне місце.

— Це все, що вам відомо?

— Так! Так! Усе!

Вона двічі стрельнула йому в голову з його власного пістолета.

У її голові почався зворотній відлік. Вона гадки не мала, скільки знадобилось часу, щоб звільнити собак, поплисти вниз за течією і завантажити джип. Вона гадки не мала, коли Ектор зайшов у будинок і скільки часу йому знадобилось, щоб дістатись її кімнати. Те, що вона знала напевно, — захисна касета під тиском повільно випускатиме хімічні речовини, якими вщент заповнить через п’ятнадцять хвилин із моменту, коли хтось відчинив двері. А коли спорожніє, у неї було тільки півгодини — залежно від статури людини, яка зайшла, — поки непроханий гість знову зіпнеться на ноги. Усе дуже близько.

Заскочивши у джип, вона притримала двері, щоб Ейнштейн міг також заскочити, перестрибнувши через неї. Жбурнула Деніелові окуляри нічного бачення, зиркнувши на нього лише раз, перш ніж знову осліпнути. Усе, що помітила, — у нього напружений вигляд.

— Вези нас до будинку. Той самий план, що й раніше, якщо хтось вийде. Стань якомога далі, щоб міг бачити обидва боки будинку; стеж, якщо хтось ходить біля будинку.

— Собаки мене повідомлять, якщо щось побачать.

— Звісно, — погодилась вона.

Переваги собачої зграї зараз були набагато більшими, ніж вона сподівалась.

Вийнявши свій ППК, вона встромила «Глок» у кобуру. Запнувши 38-й за пояс, встромила ППК ззаду в сумку, що стояла в ногах. Потім, намацавши в сумці те, що потрібно, витягла. Вона наділа замість куленепробивної кепки протигаз, нашвидкуруч закріпила його на роті й носі, вкрутила фільтр, а потім схопила дві герметичні касети, стяжки, військові рукавички й коробку із сережками. Вона поклала їх у кишені на талії. Наостанок добула важкий болторіз і встромила його за пояс біля порожньої кобури, одним руків’ям усередину, а другим — назовні. Хоч болторіз був компактний як на своє призначення, руків’я все одно сягало їй майже до колін. Воно трохи заважатиме їй рухатись, але якщо все відбуватиметься, як заплановано нею, він їй знадобиться.

Наразі вона не мала часу, аби розмірковувати, що собі зараз думає Деніел, як він почувається через убивство беззахисного чоловіка.