Але ті чоловіки були вірними своїм бойовим товаришам чи місії. А цей, вона була переконана, убиває за наймом. Ектор нічим не завдячує людям, які дали йому роботу.

Вона відійшла на кілька метрів, тримаючи міцно в руці «Глок» і перевіряючи, чи добре спрацює її система стримування. Надто темно. Підвівшись, вона позадкувала до дверей у ванну кімнату, не спускаючи очей із постаті на підлозі. Вона йшла назад навпомацки, поки не намацала вимикач і увімкнула світло.

Ектор повернувся до неї обличчям, його темні очі, попри сльози, були вкрай зосередженими. На обличчі нічого не виказувало його болю. Його погляд спантеличував її, хоча багато в чому то було одне з найпересічніших облич, котрі вона зустрічала. Риси в нього були правильні та якісь невизначені. Не привабливий, але й не гидкий. Таке обличчя вкрай важко упізнати з-поміж тих, хто вишикувався в ряд під час упізнання.

— Чому ти мене не вбила? — спитав він хрипким від хімікатів голосом.

Окрім цього, голос у нього теж неприкметний. Без жодного акценту. Він міг би працювати диктором на телебаченні — вимова ніяк не виказувала, звідки він походить.

— Я хочу дізнатись, хто тебе найняв, — прохрипіла вона крізь протигаз трохи спотвореним голосом. Не таким людським. Вона сподівалась, що це його відлякає.

Він кивнув, ніби сам до себе. Вона помітила, що його руки трохи пересунулись, поки він мацав мотузки на руках.

— А чому це я маю тобі щось казати? — він сказав ці слова без злості й зухвалості, просто з цікавістю.

— Ти взагалі маєш гадку, хто я така?

Не відповів. Обличчя невиразне.

— Це перша причина, чому ти маєш мені розповісти, що знаєш, бо хто б тебе не послав сюди, тобі не надали інформації, щоб ти досяг успіху. Тебе не підготували до того, що на тебе чекає. Ти їм нічого не винен.

— Я тобі нічого не винен, — зазначив він так само ввічливо й переконливо, його пальці потягнулись донизу, намагаючись дістатись до стяжок.

— Так, не винен. Але якщо ти зі мною не говоритимеш, я завдам тобі болю. Це — друга причина.

Він зважив її слова.

— А третя причина… якщо я говоритиму з тобою, ти залишиш мене живим?

— А ти повіриш мені, якщо я тобі таке пообіцяю?

— Хм, — зітхнув він.

Хвильку поміркувавши, спитав:

— Але як ти знатимеш, вірити моїм словам чи ні?

— Я вже знаю майже все. Мені тільки треба доповнити вже відоме кількома деталями.