Біля ґанку вона пішла навшпиньки. Джип уже стояв непорушно. Вона почула, як грюкнули двері. Почувши коротке завивання просто над головою, вона завмерла. І знову нетривале виття. Це не людина.

Підтягнувшись угору на ґанок, перекотилась під перила й сиділа, низько пригнувшись, нижче вікон. Попереду Лола скрутилась калачиком у дальньому кутку. Алекс знала, що, навіть поранена, Лола дасть знати, якщо десь поряд чатує небезпека. Підповзла до собаки й рукою у рукавичці провела по кривавому сліду. Лола на кілька сантиметрів підняла голову, лише раз слабенько крутнувши хвостом.

— Усе буде добре, Лоло. Я повернулась. Тримайся, гаразд? — вона погладила собаці вухо, а Лола дихала тихо й важко.

Ейнштейн чекав у тіні біля дверей. Алекс підповзла до нього.

— Лишайся з Лолою, Ейнштейне.

Вона не могла розтлумачити погляд, яким він глянув на неї. Сподівалась, що він зрозумів. Цього разу вона мусить іти сама.

Якщо вона переживе цю ніч, то винайде протигаз для собак.

Алекс сіла навшпиньки біля дверей і обережно вдягла сережки. Вони не личили — тендітні та витончені — до армійського вбрання, але вона не мала часу, щоб перейматись зовнішністю, бо невдовзі дійде до сутички. Схопивши більшу касету в передній кишені вбрання, вона відкрутила кришку й розчинила двері, потім кинула касету всередину.

Нічого не відбулося. Ані криків, ані кроків, що втікають, поки газ сповнює кімнату. Перечекавши дві секунди, вона, зігнувшись, пробігла коридором, тримаючи «Глок» у правій руці, а обріз — у лівій. Вона дуже незграбно орудуватиме лівою, але з такою зброєю, як ця, не потрібно мати хороший приціл, не у ближньому бою.

Вона не марнувала часу на те, щоб обшукувати перший поверх. Якщо хтось піде за нею у наступні п’ять хвилин і не матиме на собі протигазу, невдовзі знепритомніє. Вона програла це в голові, піднімаючись сходами. Ектор зайшов усередину, шукаючи Девіда чи Кевіна, або їх обох. Оскільки він зайшов сам-один, отже, гадала вона, він шукав тільки двох. Убивши Арні, він, певно, гадав, що тепер вони сам на сам. Утім, він, безперечно, украй упевнений у своїх силах, адже пішов діяти соло.

Йому слід було б перевірити всі кімнати внизу. А потім спробувати відчинити двері нагорі. Вона вже була напівдорозі до сходів. Із касети внизу поширювався важкий дим; за нею він не піднімався. Підвівши очі, вона помітила, що двері в кімнату Деніела розчинено, як і двері у ванну кімнату. Удалині праворуч сочилося світло. Це, безперечно, її комірчина.

Вона сховала обріз у кобуру, злізши нагору, поклала лікті на першу сходинку й перехилилась через перила.