— У мене які цілі? — вона здивовано дивилась на нього. — Ти не жартуєш?

Він важко кивнув.

Її голос залунав різкіше, ніж вона хотіла, відповідаючи:

— У мене лише одна ціль — зберегти нам обом, тобі й мені, життя. Можливо, якщо ми доживемо до цього, ми й справді зможемо говорити про надії в нашому житті на наступні двадцять чотири чи сорок вісім годин. Якщо ми коли-небудь опинимось у такому щасливому становищі, я поміркую про інші цілі. Щоб мати цілі — треба мати майбутнє.

Тепер він насупив не лише губи, а й очі. Брови опустились і зійшлися докупи. — Усе справді так кепсько?

— Справді! — вибухнула вона, стискаючи руки в кулаки. Глибоко вдихнула. — Я гадала, що це теж очевидно.

Смеркалось. Вони мали б поїхати ще п’ять хвилин тому. Зістрибнувши з джипа, вона свиснула псам. Ейнштейн нетерпляче проскочив повз неї, напоготові знову повернутись на шлях. Вона пішла, щоб забрати Лолу, але Деніел нагодився до неї першим.

Потягнувшись, Алекс намагалася зосередитись. Вона відчувала, що добре відпочила, тож, мабуть, зможе кермувати цілу ніч. А це головне. Просто пережити ніч, не привертаючи більше уваги, ніж треба. Відправити імейл Кевіна, а потім пересадити свій мандрівний цирк у транспортний засіб, який менше кидається у вічі. На цьому її палкі прагнення вичерпуються.

Певний час вони їхали мовчки. Вони ще не виїхали з польових доріг, як стемніло. А коли пустились по І-49, Алекс трішки розслабилась.

На дорозі машин було небагато, усі були старенькі та вписувались у життя в селі. Наразі вона була певна, що ніхто й гадки не має, де вони.

Вона розуміла, що має зосередитись, але темна дорога та постійний потік невідомих автівок були монотонними, і вона не могла не замислитись, над чим розмірковує зараз Деніел. Така мовчазність йому не властива. Вона хотіла увімкнути радіо, але потім їй здалось, що це — боягузтво. Мабуть, вона має вибачитись перед ним.

— Даруй, якщо я була грубою, — мовила вона, і після тривалого мовчання її слова пролунали вкрай голосно. — Я не дуже добре вмію ладнати з людьми. Справді, мені немає виправдання. Я цілком доросла людина і маю вміти підтримувати нормальну розмову. Пробач.

Він зітхнув, але не сердито, а радше полегшено.

— Ні, це мені слід вибачатись. Я не мав так на тебе тиснути. Через мою незосередженість ми врешті опинились у такому становищі. Я опаную себе.

Вона захитала головою.

— Не можна так до цього ставитись. Ти не відповідаєш за це. Послухай-но, тебе захотіли вбити. Кевіна хотіли вбити півроку тому, а зі мною таке трапилось кілька років тому. Але ми помиляємось, бо неможливо знати, хибимо ми чи ні, допоки помилку не скоєно. Але помилятись не означає відповідати за те, що відбувається. Ніколи не забувай, що існує цілком реальна особа, яка вирішила, що її плани важливіші за твоє життя.