Узявши гроші, які вона простягла йому, він швидко їх перелічив, а потім засунув у задню кишеню бриджів. Коли він сів навшпиньки, вона напружилась, але він лише витягнув рюкзака з купи сміттєвих пакунків, що лежали під стіною. Шукати те, що треба, йому не довелося. За мить він уже підвівся, тримаючи в руках три маленькі поліетиленові пакуночки. У темряві вона точно не мала змоги розгледіти колір, але, як видавалось, колір був близький до білого. Вона простягла руку, розкривши долоню, а він поклав їй на долоню пакуночки.

— Дякую, — мовила вона.

— Охоче, мадам, — він чудно ледве помітно кивнув, немов поклонившись.

Алекс поспішила до джипа, тішачись, що авто під таким кутом розгледіти було важко. Дилер помітив би тільки велику машину темного кольору, але не більше.

— Рушаймо, — мовила вона.

Деніел завів двигуна.

— У провулку поверни ліворуч, аби той хлоп не зміг добре роздивитися джип.

— Що то було? — прошепотів Деніел, слухаючись її настанов. Навіть пошепки добре відчувалась напруга. Не дивина, що собаки такі збентежені.

— Просто придбала деякі потрібні складники.

— Складники?

— У мене закінчились опіати.

Щойно вони виїхали на ширший шлях, Алекс відчула, що він уже не такий напружений, мабуть, через її безтурботність.

— Отже, ти купувала наркотики?

— Так. Пригадуєш, я говорила про хімію у ванній? Добути чисті складники тепер складніше, ніж раніше. Я не хотіла нехтувати такою нагодою.

На мить запала тиша.

— Сподіваюсь, це слушне рішення, — пробурмотіла вона.

— Гадаєш, він розповість комусь про нас?

На мить вона закліпала очима.

— Що? О, ні, ні. Я не через дилера переймаюсь. Я міркувала про відправлений імейл.

— Кевін вирішив, що треба відправляти імейл, — відповів Деніел.