Вона створила новісінький поштовий акаунт, зареєстрований на ім’я, яке було не більше, ніж набором випадкових літер і цифр. А потім спробувала зв’язатися з Кевіном.

Тобі слід було все облишити, Диверсе. Ти не мав залучати цивільного. Я тут не для того, щоб робити замість тебе брудну роботу, але подбав про маленьку допитувачку замість тебе. Техас був слушним способом сказати «ласкаво просимо». Досить і квит.

Не конкретна погроза, але цілком яскравий натяк. Вона на мить завагалась, її палець зависнув над мишкою, маленька стрілочка натискає кнопку «Відправити». Чи давала вона йому щось таке, чого в нього не було? Наразі вони вже знали, що Деніела серед загиблих немає на ранчо. Не було сенсу навіть намагатись щодо цього обманути Діверса. Чи в цьому було щось таке, що вивело б його на них? Чи погіршить це справи?

Вона натиснула кнопку. Гірше, хай там як, уже бути не може.

Щойно лист було відправлено, вона підвелася. Джип було припарковано на алеї ззаду, за кількома сміттєвими баками. Вона швидко вийшла з опущеною головою й піднятим каптуром і шприцом у руці. Бокова вулиця була порожня, лише купка людей у темряві біля запасного виходу в ніші. Вона хвильку вивчала це тріо, перш ніж сісти в темне авто.

Ейнштейн торкнувся носом її плеча. Деніел торкнувся її руки.

— Знаєш, де окуляри нічного бачення? — пробурмотіла.

Він опустив руку.

— Щось не так? — прошепотів у відповідь, обернувшись, щоб знайти їх між сидінням.

— Нічого нового, — пообіцяла вона. — Можливо, щось корисне.

Він передав окуляри їй. Увімкнувши їх, вона краще роздивилась малолюдну групу.

Розвиднювалось. Не надто бандитський район міста, і всі троє учасників були дорого вдягнені, хоча й у одяг у стилі «кежуал». Темноволосий чоловік тримав за руку білявку, у якої на видноті було так багато різноманітних лейблів одягу, що вона скидалась на водія серійного авто, якого спонсорують бренди класу «люкс» середньої руки. Ці двоє саме зараз розмовляли, їхні стежки простягались під кутом до джипа. Білявка вихиляла й хитала стегнами, крокуючи. Чоловік, який стояв із нею, клав щось до кишені своєї куртки.

Третя особа стояла в темному одвірку, невимушено обіпершись об нього, немов чекаючи ще гостей. Його стиль одягу вона б назвала «багатенький синок класу люкс».

Вона згадала, про що розмірковувала щойно, перш ніж натиснути кнопку «відправити». Що гірше вже бути не може. Вона усвідомлювала, що, можливо, ця її спонтанна вигадка може все зіпсувати, але їй на гадку не спадало нічого, чому б вона не спромоглася спокійно зарадити.

І було б дуже корисно, якби багатенький синок виявився саме таким, як вона сподівається.