Щойно вона рушила, стало легше. За інерцією вона зійшла на ґанок, а потім зайшла у парадні двері. Вона лише до половини роздивилась високу стіну трикутних вікон, що виходили у бік заболоченого лісу, старі, але затишні на вигляд канапи, старомодну пічку на дровах і невеличкі сходи, які вона помітила, поки він проводив її повз них компактним коридором.

— Хазяїн, здається, тут… — ми з Кевом завжди мешкали на піддашші. Я вивантажу речі й улаштую собак, а потім теж упаду замертво.

Вона кивнула, коли він проводив її до темної кімнати з великим залізним ліжком без матраца. То все, що вона встигла помітити, перш ніж її голова впала на подушку.

— Бідолашна, — вона почула, як Деніел фуркнув, вислизаючи в темряву.

Вона поверталась до тями повільно, підіймаючись крізь шари сонної нереальності. Їй було затишно й спокійно; ніщо не злякало її перед пробудженням, тож навіть ще не прокинувшись до кінця, вона відчула тепле Деніелове тіло поруч себе. Низький брязкіт неподалік привернув її увагу, але перш ніж цей звук налякав її, вона відчула прохолоду від вентилятора на стелі, що опускалась уздовж її тіла. Вона розплющила очі.

Досі за вікном було тьмяно, але світло мало зовсім інший колір, ніж коли вона замертво впала спати. Воно просочувалось навколо квітчастих штор, що закривали велике вікно на стіні навпроти. Рано-вранці не так спекотно. Мабуть, вона упріла уві сні, але все вже висохло, утворивши тонку плівку, від якої тепер стягувало шкіру обличчя.

Кімнату збудовано з довгих червоних колод, як знадвору. Перевернувшись, вона побачила клаптик неба у просвіт у стіні. Біля мийки лежали її рюкзак, протигаз та аптечка.

Можливо, Деніел і не втікач від природи, але він дбайливіший, ніж будь-хто, кого вона зустрічала в житті.

Навшпиньках вона вийшла в коридор і швидко роззирнулась навколо. Решта хатинки була маленькою, тільки кухня та закуток, що правив за їдальню, вітальня, у якій зосередилися всі вікна, відкритий лофт над нею та ще одна спальня з ванною кімнатою. Вона скористалась цією ванною, щоб прийняти швидкий душ, якого так потребувала. У маленькій синій ванні з душем були шампунь та кондиціонер, але не було мила, тому вона скористалася шампунем як гелем для душу. Вона тішилась, що не було мила, достоту як і тому, що холодильник — порожній, а на полицях товстий шар пилу. У цих кімнатах уже давно ніхто не мешкав.

Швидко наклавши нові марлеві пов’язки й огледівши руки, які мали значно кращий вигляд, ніж вона гадала, вона визирнула крізь бічні вікна збоку від вхідних дверей, щоб поглянути, як там собаки. Вони задоволено дрімали на ґанку. А вона вже стала звикати до того, що в неї такий ранній будильник.