У передніх дверях зацокотіли ключі. Алекс зіскочила зі стільця, машинально напруживши м’язи. Вал глянула, як Деніел зиркнув на Алекс, теж напружуючись, ладний піти під її проводом.

— Чудні ви обоє, — мовила Вал.

Засапано в кухню забіг Ейнштейн, і Алекс розслабилась.

Подивившись на собаку з висолопленим язиком і нетерплячими очима, Вал спитала:

— Йому щось треба?

— Мабуть, він хоче пити, — відповіла Алекс.

— О, — роззирнувшись у кухні, вона схопила декоративну кришталеву вазу, що стояла посередині кухонного острівця, і набрала у мийці води. Ейнштейн, вдячно облизавши їй руку, почав хлебтати воду.

— Приємно пахне, — сказав Кевін, вийшовши з-за рогу.

— Можеш моє доїсти, — мовила Вал, не дивлячись на нього. — Я вже наїлась. — На пробу, вона почухала собаці за вушком.

Кевін зручно похилився на кухонний острівець, почуваючись цілком як удома й доїдаючи вечерю Вал.

— Ви ладите?

— Ти мав рацію, — відповіла Вал.

Кевін переможно усміхнувся.

— Я ж казав, що тобі з нею сумувати не доведеться.

Вал, випроставшись, усміхнулась у відповідь.

— Усі, хто приковував тебе до підлоги, обов’язково знайдуть зі мною спільну мову.

Кевінова усмішка зникла.

— Ми квити.

Випнувши уперед підборіддя, Вал засміялась, і її шия навіть більше скидалась на лебедину, ніж раніше.

Повернувшись до мийки, Деніел почав шукати мило. Алекс машинально долучилась до нього, втішена навіть першими нотами їхньої звичної буденності. І знову вона опинилась у чужому місці, не у своїй лізі, невпевнена, у небезпеці, але завдяки тому, що Деніел поруч, вона здатна упоратись. Він — немов протигаз — наріжний камінь утікачки. Вона подумки усміхнулась, розмірковуючи, що світ не зумів би оцінити цього її порівняння. Що ж, вона не з романтиків.