— Добраніч, Алекс, — прошепотів він їй у вухо, а за мить вона заснула.

Вона прокинулась, коли надворі ще було поночі; слабке світло, що виблискувало по краях тіней, було неприродно жовто-зеленого кольору міських вогнів. Вона не могла роздивитись, скільки показує годинник, та, мабуть, було близько четвертої. Хороший нічний сон і потім ще дрімота. Вона тішилась; сьогодення буде довгим. Уже багато років вона тільки те й робила, що тікала й намагалася вижити. А зараз мусить діяти на випередження, але вона цього боїться. У Техасі трапилась невластива їй пригода, але вона звинувачувала в ній адреналін, що переповнював її в той момент, і незнайомий раніше обов’язок через те, що треба відповідати за когось іншого. А вона такого ніколи не змогла б запланувати.

Тому, коли Деніел, прокинувшись через те, що вона ворушилась, почав цілувати їй шию, вона не була проти трішки забаритись.

Їй було цікаво, як це — бути нормальною людиною. Мати змогу очікувати на такі ранки, як цей, коли прокидаєшся поруч із тим, кого обрала, знаючи, що вони повторюватимуться знову й знову. Прожити цілий день з упевненістю, що увечері ляже спати в те саме ліжко, поруч з тією самою людиною. Вона сумнівалась, що багато людей здатні цінувати таку певність, коли вона в них є. Для них це здебільшого тільки частина буденного життя, яку вони сприймають як належне, а не те, за що вони мають відчувати вдячність.

Що ж, вона не може розраховувати на ще один такий ранок, але може бути вдячною за цей.

Алекс потягнула його за сорочку, а він витяг долоні з її волосся, достатньо, аби можна було її зняти. Вона стягнула свою сорочку, щоб не заважала, спрагла до того, щоб відчути, як його шкіра торкається її. Його поцілунки, які спочатку були ніжними, ставали чимраз нестримнішими, тож вона майже чула, як сама нагадує йому, щоб поводився з нею обережніше. Цього вона не потребувала. Вона цілувала його так, щоб він забув про обачність.

Не пролунало ані звуку, ані натяку. Вона не чула, як повернувся замок чи як відчинилися двері. А потім раптом — металеве клацання запобіжника за міліметри від її голови. Вона завмерла, відчувши, що Деніел теж знерухомів. Вона не знала, чи він теж упізнав це тихе клацання, чи просто відреагував на її дію.

За звуком вона збагнула, що непроханий гість був ближче до пістолета на тумбочці, ніж вона. Вона кляла себе за те, що знехтувала початками безпеки, розмірковуючи, які ще маневри у неї лишились. Можливо, якщо вона спробує розвернутись і жбурнути зброю, Деніел встигне заскочити його зі спини?