— Допоможи мені відчинити, — наказала вона. Кевін, опускаючи додолу тару, знімав кришки. Деніел, залізши у вантажівку, повторював за братом. Потім підходила Алекс і перебирала те, що є.

Найбільше вона боялась, що її можуть підстрелити. Це найочевидніша кінцівка наступальних дій. Звісно, вона не може виключати, що її можуть поранити ножем чи вдарити тупим предметом. Та вона вкрай тішилась, знайшовши в одній з коробок травматичні набори на випадок вогнепальних і ножових поранень; у кожній були джгут, гемостатична пов’язка та безліч герметизуючих пов’язок. Узявши кіпу, вона додала кілька видів пластирів і марлевих тампонів, пов’язок, давлячих пов’язок, пакунків для хімічного охолодження та підігріву, кілька реанімаційних наборів, мішечок для ШВЛ, йодовані та спиртові серветки, тутори та шийних комірців, перев’язок під час опіків, внутрішньовенні катетери, пакунки з фізрозчином та купу запечатаних шприців.

— Ти збираєшся організувати власний польовий госпіталь? — спитав Кевін.

— Ніколи не знаєш, що знадобиться, — відповіла вона, а потім подумки додала «Ідіоте, можливо, саме тобі це й знадобиться».

— Ось, — запропонував Деніел, перекидаючи догори дриґом одну з напівпорожніх коробок і висипаючи в іншу те, що ще лишилось усередині. Узявши щойно спорожнену коробку, він почав перекладати всередину купу, яку навибирала Алекс.

— Дякую, гадаю, у мене є все, що треба.

Кевін поставив коробки до стіни, потім витер двері. Вона їхала слідом, поки Кевін не знайшов місце, де поставити вантажівку разом із водієм у кабіні, — за якимось торговельним центром. Він швидко витер свої відбитки в кабіні, а за мить вони вже поїхали геть.

Коли вони повернулись у квартиру, Рауль, прибиральник, уже поприбирав і пішов геть, а Вал, лежачи на низькій канапі, дивилась широкоекранний телевізор, якого, і Алекс ладна була заприсягнутись у цім, учора тут не було. По ньому йшло чорно-біле кіно.

Сьогодні Вал була вбрана у блідо-блакитний спортивний костюм із короткими шортами та кофтинкою з глибоким трикутним декольте.

Ейнштейн лежав на канапі поруч неї, поклавши морду їй на руку. Вона ритмічно гладила його, тож пес навіть не підвівся, щоб привітати їх, коли вони увійшли. Тільки застукотів хвостом по канапі, побачивши Кевіна.

— Отже, як там ваші шпіонські справи? — ліниво спитала вона.

— Нудні підготовчі роботи, — відповів Кевін.

— Гм, тоді не розповідайте. І нічого з того, що принесли сьогодні, у квартирі не складайте. Не треба мені захаращувати оселю.

— Слухаюсь, мадам, — слухняно погодився Кевін, а потім попростував до кімнати Деніела та Алекс, щоб додати ще до вже утвореної купи.