— Я підключу тебе до мого комп’ютера, Оллі, — мовив він, складаючи речі. — Подивишся записи з камер спостереження, на яких я зняв Карстена. І звук є — у машині стоїть жучок, а в кабінеті — вузькоспрямований мікрофон. Ще на авто стоїть пристрій стеження, тому можеш відстежити, куди він їздив за останні кілька днів.

Алекс видихнула, відчуваючи виснаження від того, скільки доведеться обробляти цифрової інформації.

— Дякую.

— Я зголоднів, — мовив Деніел. — Хтось іще бажає поснідати?

— Так, бажаю, — обізвалась Алекс одноголосно з Кевіном. — У біса, так, хочу.

Усміхнувшись, Деніел розвернувся й попростував до дверей.

Алекс спостерігала за тим, як Деніел виходить, усвідомлюючи, що Кевін спостерігає за нею, коли вона дивиться Деніелові вслід.

— Що таке?

Кевін скривив губи, ніби добирав слушних слів, щоб висловитись. Машинально глянув на ліжко — постіль досі зібгана. Раулеві сюди зась — і здригнувся.

Алекс повернулася до нього спиною, потім пішла й добула власний комп’ютер. Вона воліє скопіювати в нього важливі файли.

— Оллі…

Не зводячи очей з того, що робила, спитала:

— Що?

— Я можу…

Притиснувши комп’ютер до грудей, вона повернулась до нього обличчям, чекаючи, поки він договорить. Несвідомо вона випростала плечі.

Він вагався, але потім спитав:

— Чи можна я в тебе дещо спитаю так, щоб ти не відповіла якось графічно чи по-особливому?

— Що наприклад?

— Це у вас із Денні… я не хочу, щоб ти його кривдила.

— Це не питання.