Попри свій страх, Алекс усміхнулась.

— Це я можу.

Хвилину він стояв, скрививши губи.

— Дивно, Оллі… ну, ти мені зараз майже подобаєшся.

— Минеться.

— Маєш рацію… уже почало минатись, — він зітхнув. — Як довго ти будеш чаклувати над набором хіміка?

Алекс полічила швидко:

— Дай мені три години.

— Я поки що проаналізую нову ціль.

Кевін, зібравши мачете та решту ножів, попростував нагору, насвистуючи.

Алекс, підвівшись, випросталась. Навіть попри те, що до нового стресу додався страх, приємно було відчувати, що відповідь знайдено. Невідоме ім’я дратувало, як свербіж у голові. А тепер вона може зосередитись на наступному кроці.

— Добре! Я в хазяйській ванній.

Як на Кевіна, його голос лунав неголосно, але голосніше тону, який Алекс вважала безпечним. І якщо вона висловила б йому своє занепокоєння, він тільки нагадав би їй, що наразі це його парафія. Він просто такий самовпевнений.

Алекс стало цікаво, чи взяв він у будинок із собою Ейнштейна? Мабуть, — міркувала вона, — та, певна річ, від собаки не чутно ані звуку.

— Переконайся, що ти натрапив саме на ту половину, де лежать його речі. Не хочу вбити дружину, — Алекс не могла змусити себе говорити голосніше за шепіт, незважаючи на те, що йому, вочевидь, було цілком зручно.

— Що таке?

— Переконайся, що знайшов саме його речі, — заговорила вона голосніше. — Не використовуй нічого, чим можуть користуватись обидві статі, як-от зубна щітка.

— Я майже впевнений, що шафка для ліків праворуч належить нашому добродію. Змінні леза для гоління, знеболювальне, крем-блок від засмаги SPF45, вітаміни «Центрум Сілвер», трохи косметики, але вся тілесних тонів…

— Переконайся напевне.

— З лівого боку безліч парфумів і помад.