— Він знає мене в обличчя?

Карстен здивовано зиркнув на неї:

— Ти що, заходити зібралась?

— Він мене впізнає? — наполягала вона. — Скільки даних про мене з моєї справи він бачив? Ти показував йому плівку з метро?

Карстен скривив губи.

— Ми із самого початку домовились… не змішувати наші клопоти. Те, що потрібно було знати. Багато років тому він мав доступ до справи про твоє вербування, записів кількох проведених тобою допитів. Можливо, він досі має ті файли, але нічого з поточного. Єдине фото в тій течці — з поховання твоєї матері. Ти була дуже молодою, мала довше та темніше волосся, — він замовк, немов загубившись у думках. — Діверз не з тих, хто переймається деталями. Сумніваюсь, що він здатен зв’язати тебе з тією світлиною. Ти вже не схожа на ту дев’ятнадцятирічну Джуліану Фортіс.

Вона сподівалась, що він має рацію.

— На кону більше, ніж моє життя, — нагадала вона йому.

— Я розумію. І… і я приймаю цю ставку. Але я гадки не маю, що ти збираєшся робити, щойно зайдеш у будівлю.

— Ми робитимемо, Карстене, ми. І, мабуть, ми натрапимо на море куль.

— А Лівві розплачуватиметься? Це неприйнятно! — гаркнув він.

— Тоді дай мені більше інформації, яку опрацьовувати.

Він глибоко вдихнув, а вона зиркнула на нього. Він здавався виснаженим.

— А як тобі таке, — запропонувала вона. Вона покладалась на інтуїцію. Чула, як він сердився, розмовляючи по телефону, на якогось Нього і, на її думку, вона здогадалась, про кого йдеться. Зрештою, це саме Діверзів план так видовищно провалювався, знову й знову. — Чи буде справедливим припустити, що ти не задоволений, що Діверз очолює цю вашу спільну операцію?

Він кряхнув.

— Ви з Діверзом сперечались про те, що робити далі?

— Сама знаєш.

— Він вірить, що ти йому довіряєш проводити допит Кевіна Біча?

— Гадаю, наразі він вважає, що я не вірю, що він здатен навіть правильно собі штани застібнути.

— Розкажи про свого спеціаліста з допитів.