Алекс підкотила скриньку з інструментами, поставивши її обабіч детектора.

— Боюся, вам доведеться обшукати все вручну, — мовила вона, проходячи крізь раму. — У мене безліч металевих знарядь. Прошу, пильнуйте, деякі з них биткі, а деякі — під тиском.

Солдати перезирнулись, не приховуючи своєї невпевненості. Поглянули на понівечене обличчя, потім на скриньку. Вищий схилився, щоб розчинити верхню шухляду, а нижчий знову витріщився на її обличчя.

— Прошу, будьте обачні, — знову застерегла. — Це особливі шприци.

Нижчий наразі спостерігав, як вищий добув тацю зі шприцами, під якою стояла така сама таця. Він обережно поставив її на місце, не перевіряючи решту. Відчинив другу шухляду, зиркнув на напарника. Потім на Карстена.

— Сер, нам не можна пропускати далі зброю.

— Певна річ, мені потрібні будуть мої скальпелі, — мовила Алекс, дозволивши, щоб у її голосі проступила дрібка роздратування. — Я не збираюсь у вас гратися в інтернів.

Солдати знову підвели на неї очі, їхні погляди почали сповнюватись розумінням.

Так, — хотіла вона сказати. — Я саме такий гість.

Мабуть, вони прочитали її слова за виразом обличчя. Високий випростався.

— Ми попросимо на це дозволу, — повернувшись на підборах, він попростував крізь подвійні металеві двері, що розташовувались за спинами солдатів.

Карстен протяжно та виснажено видихнув, схрестивши руки на грудях. Алекс нап’яла нетерплячого виразу. Деніел стояв, випроставшись, за правим плечем у Карстена з незворушним обличчям. Він добре тримається. Ніхто взагалі на нього уваги не звертає. Для солдатів він лише один із безіменних носіїв кейсів, і саме такої реакції вона сподівалась. Щодо цього Вал цілком мала рацію — вона значно більше привертала б їхню увагу.

Лише за кілька хвилин двері відчинилися знову. Високий солдат повернувся разом із двома чоловіками.

Хто з них Діверз — збагнути було легко. Він був нижчий і кістлявіший, ніж здавалось за голосом, але рухався неприховано владно. Він не дивився, куди підуть інші чоловіки; він знав, що вони ходитимуть навколо нього. На ньому був добре скроєний чорний костюм, на кілька тарифних розрядів вище за ціною та стилем порівняно з тими, що носили Деніел та охоронець на дверях. У нього було посріблене волосся, утім, досі густе.

За неформальним виглядом чоловіка за спиною Діверза Алекс здогадалась, що це — допитувач. На ньому була зім’ята сорочка та штани, як у медбрата. Його рідке брунатне волосся було жирним та скуйовдженим: під почервонілими очима виднілись добре помітні мішки. Попри те, що в нього, безсумнівно, був довгий день, його очі запалали, коли дивився на її білий халат, її скриньку з інструментами і піддон зі скальпелями, що досі були на видноті.