— Поставте біля узголів’я, дякую, — мовила вона до солдата, не підводячи очей, тоном демонструючи, щоб ішов геть. Вона нахилилась, аби взяти потрібний шприц.

— Що, тепер затанцюєш для мене? — пробурмотів Кевін.

Випростовуючись, вона холодно на нього зиркнула.

— Це найпростіше з того, що ми сьогодні робитимемо, — мовила вона до нього, обходячи стіл. Поклавши шприц біля його голови, вона взяла пакунки з фізрозчином і систему. Двері зачинились, але вона не відвернулась від Кевіна. Вона знову оглянула вени, потім обрала ліву руку. Він не пручався. Поволі вставляючи голку, вона намагалася стежити за ключем, який дала йому, але його ніде не було видно. Піднявши велике лезо з долівки, вона поклала його поряд із правою рукою Кевіна. — Бачиш, мені така жорстока зброя не потрібна. У мене є дещо ліпше. Я завжди переконана, що треба дозволити допитуваному спочатку відчути, що на нього чекає, поки я не розійшлась на повну силу. Скажеш мені, яка твоя думка.

— Я скажу, що я думаю, ти… — і Кевін звалив на неї таку лавину лайливих слів, порівняно з якими всі його попередні вигадливі означення стали нікчемними. У хлопця справжній талант.

— Мені подобається твоя сміливість, справді, — мовила Алекс, коли він договорив. Вона тримала кінчик голки біля роз’єму в крапельниці. — Але, прошу, збагни, що все це намарно. Час ігор вичерпався.

Устромивши голку в пластик, вона натиснула на поршень.

Реакція була майже миттєвою. Вона почула, як у нього прискорилося дихання, а потім він заревів.

Ліндауер різко підвів голову. Вона збагнула, що він ніколи не викликав таку реакцію у Кевіна, хай як силкувався. Вона почула, як за дзеркальною стіною заворушились, глядачі наблизились, ледве чулись голоси. Їй здалося, що вона навіть розчула чийсь здивований тон, і це тішило її. Хоча, на правду, то все завдяки Кевіновому акторству.

Вона знала, як він почуватиметься зараз, коли сили невпинно текли його венами, а біль цілком минув. Вона впорснула вдвічі більшу за максимальну дозу «Виживання», яку випробовувала на собі, зважаючи на те, що в нього більша вага та потреби. Його крики були дикунськими, сказати б, тріумфальними.

Вона сподівалась, що лише вона одна помітила цей нюанс і що він не забуде, що його тіло досі серйозно понівечене, байдуже, відчуває він це зараз чи ні.

Вона зачекала п’ять хвилин — стукаючи ногою по підлозі й байдуже спостерігаючи за ним, поки він грав свою роль, безугавно та голосно ревучи. Вона прагнула, щоб дія наркотиків тривала в його організмі якнайдовше. Бо коли вони припинять діяти, він стане безсилим.