— Здебільшого вони балакали про речі, які чинили хворим людям. Мальборо веде підрахунок за увесь кремаційний загін, розказував, хто з них загалом убив найбільше, хто вколошкав найбільше за один день, хто вбив найбридкішу дівчину або найвродливішу. Складалося враження, що він базікає про статистику власної команди у фентезі-бейсболі[89].

Мальборо-Мен нахвалював Джейкоба за те, що той так «надриває дупу» напередодні Нового року. Лише за кілька хвилин до Гарпер дійшло, що йдеться не про секс, а про вбивство. На своєму «фрейтлайнері» Джейкоб протаранив «Ніссан», у якому сиділа сім’я заражених людей. Чоловік, жінка і двійко їхніх дітей. Авто він розкатав у тісто. Тіла з уламків вийшли вичавленими, як зубна паста. Принаймні зі слів Мальборо. Джейкоб прийняв похвалу Мальборо не коментуючи, не виказавши при цьому ані гордості, ані огиди.

Химерна думка: чоловік, з яким вона була одружена, котрого кохала й котрому була вірна, пустився вчиняти вбивства. Вбивав і мав намір вбивати й надалі. Півтора роки тому вони проводили вечори, горнучись одне до одного на дивані, за переглядом «Майстра не на всі руки»[90].

— Я боялася, що почну тремтіти й вони мене почують. Почують, як у мене цокотітимуть зуби. А тоді вони пішли, і, коли я зрозуміла, що все гаразд — що покину будинок живою — я... я почувалася... наче хтось кинув мене під ноги гранату, а вона, з незбагненних причин, не вибухнула. Я пішла звідти на ватяних ногах, голова наче пір’ям набита. Ти хіба не збираєшся читати мені нотації?

— За те, що повелася як беззастережне дурко та втрапила прямісінько в халепу?

— Ага.

— Нє-а. Це ті дві якості в людині, які я ціную понад усе. Втім, я радий, що ти таки повернулась. Кави вже страх як давно не пив.

Коли вона обернулася, Пожежник позіхнув, заплющивши очі й приклавши кулак до рота; простирадло приспустилось, оголяючи лінію його стегна. Гарпер саму здивувала власна реакція на його худорляву, волохату постать, шорстке волосся на запалих, побитих грудях. Її пройняла миттєва судома фізичного потягу, яскравого й безглуздого, ще якусь мить тому цілком відсутнього.

Вона рушила до ліжка, відчуваючи, як рішучість додає їй впевненості.

— Підніми ноги.

Він здійняв п’яти. Гарпер натягнула Пожежнику штани до самих колін, тоді присіла поряд і взяла його попід руку.

— На рахунок «три» підведи свою кістляву дупу.

Утім, найтяжче довелося здебільшого робити самій Гарпер, а коли вона підважила його, то почула свистячий вдих, уривчастий придих, який швидко обірвався. Обличчя, й так зблідле, втратило всякий колір.