Ну, і в переддень появи дітей ми всі гуртом пили пиво, і я сказав їй, що як пощастить і вона правильно розіграє свою карту, то, може, їй і вдасться погріти руки від моєї дровини. Усіх це розсмішило. Вона відказала, що, скоріш за все, зажене собі скалку в якесь незручне місце, тому пас, і від цього реготу стало ще більше.

Я запитав у неї, чому це вона Рейнджер Сара, і вона відповіла, що, як куратору програми, їй дозволено самій собі обрати прізвисько. Тож, за давнім англійським звичаєм, я оголосив, що кидаю їй виклик боєм, щоб змагатися за першість. Запропонував залагодити все грою в дартс. Кожному дається один кидок. Якщо ближче до центра потраплю я, то виграю право змінити своє та її прізвиська. Я заздалегідь попередив, що для себе обираю ім’я Вужак, а вона буде Бобрихою. На це вона кинула, що я й так програю, а моє нове ім’я вона мені вже після гри скаже, і я ще тужитиму за тими часами, коли звався старим добрим Дров’яником.

На той момент усі вже були зосереджено серйозними. Під «зосереджено серйозними» я маю на увазі «надривали животи від реготу». Певна річ, я був задоволений власними шансами. Ще студентом-бакалавром я більше часу згаяв у пабах, ніж в аудиторіях. Я відійшов добряче так й мало не поцілив у самісіньке «яблучко», навіть не розігріваючись. Зненацька всі позамовкали, вражені моєю майстерністю.

Сара ж навіть оком не змигнула. Вона дістала в себе з-за поясу маленький топірець, відійшла до лінії і жбурнула його. Не те що в «яблучко» поцілила, а мішень навпіл розрубила. До мене вона промовила: «А ти не казав, що обов’язково дротик кидати». Ну, отак-от я і став Шпурлею Джоном, через те, що добре шпурляв ті дротики.

Гадаю, тоді все й зародилося — те почуття, наче нам судилося бути разом.

Коли табір лише розпочав роботу, Еллі з матір’ю заледве розмовляла. Їй тоді було чотирнадцять років, і з нею саме кинув працювати вже третій психотерапевт, якому вона запустила прес-пап’є по яйцях. Вона розтрощила материне авто, коли каталася в ньому з хлопцями. Старшими хлопцями. Не скажу, звісно, чи її гнівливість коренилася в тому викраденні, яке її батько скоїв, коли вона була в третьому класі, та ці спалахи люті вже точно були чимось більшим за типові підліткові вибрики. Вона ненавиділа матір за найменший контроль, який та намагалася їй нав’язати, ще більше лютуючи через те, що її змусили стати стажером-вихователем. Перші кілька днів видалися нестерпними. Еллі кидала дітей і йшла собі клацати щось у телефоні. Якщо їй не подобалося, що подавали у кафетерії, вона автостопом добиралася до міста і зустрічалася з друзями. І тому подібне.