— Схоже, ми з Сарою собі чоловіків у одній крамниці вибирали, — резюмувала Гарпер.

— Втім, з останнього вальсу цього горе-піаніста щось хороше та й вийшло. У ті жахливі дні, коли Сара побивалася, не знаючи, де Еллі, на порозі з’явився її батько, готовий допомогти, чим тільки зможе. Він дбав про те, щоб вона їла і спала, горнув до себе, коли плакала, доглядав за Ніком. Розумієш, то був його шанс — стати нарешті тим батьком, якого їй так бракувало, батьком, якого Сара в ньому вбачала, а він її підвів, так гірко і так цілковито. Я знаю Тома й сумніваюся, що він усе ж таки зміг простити собі за те, що відвернувся від неї, коли вона була всього лише наляканою вагітною дитиною.

Том залишався з нею місяцями. Пізніше Сара переїхала ближче до рідної домівки, і він допомагав доглядати за дітьми, поки вона знову пішла вчитися, на соціального працівника. Догляд за неповносправними — таку вона вибрала собі царину.

Так уже сталося, що з 1980-х Том Сторі опікувався парафією в таборі Віндем, а ще за десять років став директором. Тієї весни, коли Ніку виповнилося сім, Сара запропонувала започаткувати в таборі двотижневу програму для глухих, і Том втілив це в життя.

Вона розпочала пошук вихователів, які б знали мову жестів, і я їм підійшов. Я вивчив мову жестів ще юним хлопцем від своєї глухої мами-ірландки... що, мушу додати, зачаровувало деяких дітлахів, які любили додавати, що у моїх рук ірландський акцент. Я приїхав у Штати, щоб здобути ступінь магістра, і був більш ніж радий гідно оплачуваній літній роботі. Чоловікові несила заробити собі на хліб, лише продаючи цій зіпсутій нації «Смурфштики». Мушу сказати, бариги-героїнщики та штовхачі мету зробили з цієї країни злощасне місце, аби тут можна було бути простим, чесним дилером, який усього лиш хоче подарувати власним покупцям з любов’ю відміряний кайф.

Том найняв мене навчити дітлахів усілякого про дичавину — які ягоди можна їсти, якими листками краще не підтиратися, як розвести вогнище без сірників. Особливо добре мені вдавався отой останній трюк. По прибутті кожному з нас призначили дотепне прізвисько. Мене нарекли Дров’яником Джоном. Сарі випало бути Рейнджер Сара.

Кілька днів до приїзду дітей відбувалося координування, і знадобилося небагато часу, щоб роздуплитися, що прізвисько «Дров’яник» віщує проблеми. Першого ж дня Сара привіталася: «Доброго ранку, Дрова», — з пестливим виразом самої невинності на обличчі. Решта вихователів почули й вибухнули реготом. І от невдовзі вже всі з цього збиткувалися. «Хто бачив Дрова?», «Агов, хлопці, легше з Дровами», «Я тут весь ранок з Дровами носився». Ну, ідею ти вловила.