— Так. Якби це була субдуральна гематома без ускладнень.

— То в чому ж річ?

— Очевидно, виникли певні ускладнення.

— Наприклад? Що саме ти маєш на увазі під «ускладненнями»?

— Не можу сказати з певністю. Я медсестра, а не нейрохірург. Шматочок кістки в мозку? Чи, можливо, сильний забій мозку. Або в нього стався інсульт, поки ми оперували. Я не маю діагностичного обладнання, необхідного, щоб це встановити.

— Якщо він усе-таки прокинеться, — почала Керол, та її подих обірвався на півслові, хоча обличчя залишилось розслабленим та невиразним, — наскільки він буде відсталим?

Слова «відсталий» щодо ушкоджень мозку ніхто не вживав, та Гарпер подумала, що не час і не місце її виправляти.

— Погіршення може не бути жодного, або навпаки, завдана шкода може виявитися напрочуд серйозною. Зараз я можу тільки гадати.

— Ти принаймні згодна, — сказала Керол, — що він уже мав би оговтатися? Це несподіваний результат, правда ж?

— Я сподівалася на краще.

Керол кивнула, повільно, ледь не сонно.

— Чи є щось таке, що ти могла б для нього зробити?

— З тим, що маю напохваті? Небагато. Я знайшла спосіб постачати в його тіло рідину — розбавлений яблучний сік — та надовго цього не стане. Втім, якби лазарет був краще укомплектований, це відкрило б ряд можливостей покращити догляд за ним. Це також дало б мені певну гнучкість з іншими пацієнтами. Про це я й сподівалася з тобою поговорити. Я розмовляла з Джоном...

— Так, — мовила Керол. — Про це я чула.

Гарпер провадила, так наче її і не перебивали:

— ...і в нього є план, як нам дістати необхідні запаси...

Цього разу перебив Бен.

— Хіба я не казав? — звернувся він до Керол. — Хіба не казав, що у Пожежника буде для нас план? — Говорив він млявим, майже знудженим голосом, та під цієї машкарою чувся надрив.

Гарпер спробувала знову.

— Джон гадає, що зможе допомогти нам дістати необхідне для догляду за твоїм батьком і подбати про тривале піклування, якщо він залишиться недієздатним. Мені здається, на це варто зважити.