— Їж, — пролунав з-під маски голос. — Їж, суко.

— Змусь її з’їсти, — мовила інша дівчина.

— Їж, їж, їж! — заволали дівчата.

Гарпер лежала на боці в снігу, однієї рукою прикриваючи опуклий живіт, притиснувши іншу всім тілом. Дівчина, котра тримала її волосся, смикнула. Тоді смикнула сильніше.

Гарпер розтулила рота і тримала його роззявленим, наче дитина, якій лікар оглядає мигдалини. Тиріон Ланістер запхнув досередини камінь: холодний плаский тягар.

Поміж двох сосон, за п’ять кроків від них, за цим усім спостерігав Капітан Америка. Гарпер вп’ялася поглядом в Еллі, поки зір їй не розмило слізьми, спочатку подвоївши, а тоді потроївши картинку.

Пролунав звук, неначе хтось навпіл роздирав простирадло. Рука, що стискала її волосся, смикнула знову, підіймаючи підборіддя Гарпер, змушуючи її відкинути голову назад. Інша рука сильно ляснула її по губах. Кількома порухами великого пальця вперед-назад губи їй заклеїли клейкою стрічкою.

— Півгодини, — промовила дівчина, котра тримала її за волосся. — Він там залишиться на півгодини. Тепер підводься. Ставай навколішки.

Гарпер поставили навколішки. Дівчата завели їй руки за спину, знову почувся різкий звук, наче щось рвалося, а тоді свіжим шматком липкої стрічки їй зв’язали зап’ястя.

— Ммдитя, — промовила Гарпер, застерігаючи про її дитя. Вона гадки не мала, чи хтось її взагалі зрозумів.

Дві дівчини танцювали разом, тримаючись за руки, крутячи й обертаючи одна одну: на одній була маска Обами, на іншій — обличчя Дональда Трампа. За весь час Капітан Америка навіть не поворухнувся, лишаючись нерухомим поміж двох сосон, навіть оком не змигнувши, наче сова.

Промені ліхтариків стрибали поміж соснами, рій яскравих золотавих вогників. Гарпер глянула ще раз і лишень тоді зрозуміла, що жодна з дівчат не мала з собою ліхтарика. То були самі дівчата: вони плигали, сміялися й жбурляли в неї грудками снігу. Усі вони сяяли, як у каплиці, коли співали гуртом. Вони світилися одна до одної, їхня луска пульсувала, досить сильно, аби яскраві спалахи виривалися з-під курток, струменіючи назовні крізь відгорнуті комірці.

Отже, існував ще й інший шлях досягнути піднесеного стану Блискоту. Хай то буде хор або Розстрільний загін: обидва варіанти задовольняли луску. Групове зґвалтування нічим не поступалося читанню Євангелія.

Гарпер почула квиління ножиць. Її золотаве волосся почало спадати на сніг.

— Ха-ха! Ха-ха! — промовила найменша з нападниць; Гарпер була певна, що то Емілі Вотерман. — Відрізай відрізай відріжжай! — Її голос зривався на сп’яніле бурмотіння.