Опівдні того ж дня ми провели сімейну нараду, зібравшись довкола обіднього столу, і я розповів усе, що побачив. Еллі сказала, що нам варто мати якийсь план, на випадок, якщо вони повернуться і цього разу застукають у наші двері. Том відповів, що коли таке станеться, найкраще, щоб на той час у будинку вже нікого не лишилося. Він казав, що останні сорок років кожне боже літо проводив у таборі Віндем, і не бачив причин, чому це літо мало стати інакшим, хай табір і було офіційно закрито. З його слів, одного разу він уже відвідав табір з Керол, і там було вдосталь запасів, щоб годувати ціле військо протягом десятиліття. Втім, у розрахунках він схибив років десь так на дев’ять.

Він оселився у будинку, в якому зупинявся постійно, разом з Керол, буцімто для того, щоб вона могла за ним доглядати, хоча насправді все було якраз навпаки. Ми з Сарою вибрали собі хатинку біля елінгу, бо Ніку подобалося бавитися у пожежника на вкраденій пожежній машині. Ти здивуєшся, якщо я скажу, що то були чарівні дні? Ми насолоджувалися свіжими яйцями, вафлями та кавою. Плавали на світанку, сиділи біля багаття у присмерку. Сара витерла порох з оргáна, який стояв у каплиці, і грала то Біллі Джоела, то Пола Маккартні[127]. Намагалася залучити до цього й сестру, але Керол не полишала Будинку з чорною зорею. Її луска постійно димілася і парувала. Вона чекала на смерть.

Одного ранку Сара вирушила до Портсмута, щоби дізнатися новини й розжитися деякими харчами. Вона могла вільно ходити до крамниці, бо ж не була хворою. Повернулася вона з дівчатами Нейборс. А через два дні нагодилася Норма Гілд. Раніше вона щоліта працювала в кафетерії, тож вирішила, що буде безпечніше пошукати харчів у таборі, ніж у супермаркеті. Так почала збиратися Томова паства.

За кілька днів по тому, як Норма з’явилася в таборі, Керол буквально вилетіла з Будинку з чорною зорею, шаленіючи, ледве тямлячись від жаху, знайшла Сару і сказала їй, що це почалося. Сказала хутчіш піти з нею. Мовляв, Том та Нік засяяли — обидва от-от спалахнуть.

Ми мчали так швидко, що лишили Керол далеко позаду. Бігли щодуху. Ти навіть не уявляєш, як воно — стрімко прямувати до чогось, що боїшся побачити. Це як мчати назустріч Розстрільному загону. Я був певен, що ми знайдемо їх обвугленими й почорнілими, а будинок палатиме у вогні.

Сара кинулася в передні двері й спинилася, та так раптово, що я налетів на неї і збив з ніг. Еллі, яка бігла позаду, перечепилася через нас обох. Тож ми всі валялися посеред підлоги, коли я побачив їх.

Посудомийка в тому будинку, мабуть, старша за тебе, Гарпер. Вона була у вжитку майже тридцять років, і коли її вмикали, неодмінно гуркотіла й трусилася. Ритм, який вона відстукувала, віриш чи ні, нагадував стареньку пісеньку «Вулі-буллі»[128]. Знаєш її? Том сидів, притулившись спиною до машини, а Нік влаштувався в нього на колінах, і той ритм вібрував крізь них обох. Їхні пальці перепліталися, Том співав, і обидва вони сяяли. Том засукав рукава, оголивши луску, що вкривала його передпліччя. Вона блищала яскравим світлом, закарлючки сяяли, наче намальовані фарбою, що світиться в темряві.