— Кажу ж тобі, я нічого з того не бачив. Але я пам’ятаю, ось у чому вся різниця. У самому серці Фенікса палахкотить хмара драконячої луски. Та луска містить сиру копію моїх думок, почуттів і вказівок. Це зовнішній мозок. З часом він повернувся до мене, до гнізда, де і вмер, виконавши завдання. Попіл випав на мене, наче сніг, поки я, непритомний, валявся на пляжі, і протягом наступних годин мені снилося все, що робив і бачив птах. Усе це повернулося до мене, спочатку уривками, але згодом намалювалася вся жахлива картина.

Якусь мить Гарпер подумки все зважувала. Попіл, здатний думати, живе полум’я, спора, котра могла обмінюватись імпульсами та спогадами з людським розумом. Гарпер подумала, що то якраз такі фантастичні нісенітниці, на які весь цей час зважувалася еволюція. Магічні фокуси та спритні трюки були візитівкою природи.

Коли вона заговорила знову, теми драконячої луски це вже не стосувалося.

— Тобі потрібен курс антибіотиків. Так уже сталося, що я їх маю. Я пришлю Майкла з пляшечкою азитроміцину. По ідеї, він зміг би вислизнути під час зміни варти на світанку. Ану, містере Руквуд, оглянемо вашу руку.

— Я так розумію, що сама ти мені ліки принести не зможеш?

Гарпер уникла його погляду. Натомість обережно опустила перев’яз і розігнула його лікоть. Джон скривився, але Гарпер здогадувалася, що то радше від очікування болю, ніж фактичних страждань.

— Справи погіршали, Джоне. Я під арештом у лазареті, і мені заборонено відходити від Отця Сторі. Я сьогодні прийшла тільки тому, що Майклу випало вартувати, а він більше не грає за правилами Керол. Як і Еллі, яка потрапила під постійний домашній арешт у гуртожитку. Майкл боявся, що як відпустить мене до тебе, я можу не повернутися. Не хоче, щоб я поїхала без нього, — якусь мить Гарпер міркувала. — Коли кількадесят відступників спробують покинути табір — це лише питання часу. Заповнять автівки припасами й дадуть драла. Рене вже заводила розмову про від’їзд: з Доном, в’язнями та кількома іншими людьми.

— І куди б ви поїхали?

— О, я не певна, що взагалі поїхала б, хай що собі думає Майкл. Поки є шанс врятувати Отця Сторі, кидати його не можна.

Пожежник зробив дещо дивне. Він зиркнув повз Гарпер на піч — а тоді нахилився й заговорив тихим голосом, наче боявся, щоб його не підслухали.

— Я понад усе ціную в людині добру дрібку шалапутства, Гарпер, та в цьому разі користі з цього не буде. Твій обов’язок — передусім турбуватися про себе й маля, а не про Тома Сторі. Він мав найбільше серце серед усіх людей, яких мені довелося знати, та я певен, він би не хотів, щоб ти застрягла тут через нього. Він уже не при тямі скільки — шість тижнів? Сім? Після страшного удару в голову? У сімдесят років? Йому кінець. Він уже не повернеться.