Гарпер натиснула кнопку живлення. Екран засвітився сіруватим світлом, а тоді потьмянів до темно-обсидіанової чорноти. Заряду батареї лишалося якихось 9 відсотків.

Гарпер відкрила браузер і ввела адресу «marthaquinninmaine».

3

3

Крізь крихітні динаміки «айфону» залунала басовита мелодія, з металевим відзвуком, ледь чутна крізь стукіт дощу, але, попри все, мила й приємна вуху. Цю пісню Гарпер і сама любила виконувати, коли їй було вісім рочків, — озброївшись дерев’яною ложкою замість мікрофона та ковзаючи лінолеумом по кухні в капцях «Міс Піґґі». Рік Окасек виспівував, що саме ця дівчина — те, що йому треба, під акомпанемент мелодії, яка пружинила, наче Слінкі, що спускається сходами[132].

Знімки завантажувалися, проте повільно.

На першому було зображено широкий положистий схил, вкритий високою, аж по пояс, травою, яка вже почала жовкнути під осіннім сонцем. На фоні вирував океан, схожий на зібганий лист металу. Марта Квінн стояла серед довгої вервечки дітей (по п’ятеро обабіч неї), пригортаючи двох найближчих за стан. Вона була, як завжди, кістлявою, а обличчя, всупереч майже шістдесятилітньому віку, залишалося пустотливим і добрим. Очі мружилися, наче вона вигадала веселий дотеп, яким їй дуже кортить поділитися. Вітер куйовдив платиново-біле волосся, здмухуючи його з високого чола. Рукави в неї були засукані, щоби показати драконячу луску на передпліччях, чорно-золотаві завитки, які нагадували стародавні письмена кандзі[133].

Коли пісня почала затихати, завантажився другий знімок. Лікарка в білому лабораторному халаті, гарненька азійка, тримала в одній руці планшетку, присівши поряд з дев’ятирічною красунечкою. Мале дівча притискало до грудей м’яку іграшку — єнота, — а носик морщився від сміху. Її голі пухкі рученята вкривали делікатні карлючки луски. Вони обидві перебували в білій та чистій стерильній залі якогось лікарняного блоку. На їхньому тлі, на стіні, видніла розмита, ледь розбірлива табличка. Вона аж ніяк не була важливою частиною зображення, тож спершу Гарпер її проігнорувала... а тоді, примруживши очі, придивилася уважніше. І щойно роздивилася написи, їй перехопило подих. Лише два слова:

• Педіатрія

• Пологове

Третій знімок став завантажуватися, коли пісня остаточно стихла. Залунав голос — Гарпер упізнала його з передач «Ретроспектива 80-х», які бачила на VH1 та MTV[134]. Гучність уже була такою низькою, що крізь барабанний дріб дощу об дах жінка ледве могла розібрати голос Марти Квін, але все-таки зменшила її ще трохи, перестраховуючись, і схилилася ближче, щоб слухати.