ПОКИ НЕ ЗНАЮ, ЯК ДОБЕРУСЯ ТАК ДАЛЕКО НА ПІВНІЧ, ВРАХОВУЮЧИ, ЩО ВЕСЬ ПІВДЕННИЙ МЕЙН У ВОГНІ, ТА ДР КАЖЕ, ЩО, МОЖЕ, ВДАСТЬСЯ НА ЧОВНІ. ВЖЕ НЕ ДОЧЕКАЮСЯ, КОЛИ НАЗАВЖДИ ПОПРОЩАЮСЯ З ЦИМ СРАКОСТАНОМ.

2

2

Перше, що спало на думку: «Не може бути, щоб так легко».

Гарпер перегорнула сторінку, жадаючи дізнатися більше, але марно — далі сторінки нотатника були порожніми.

Дощило. Краплі гучно тарабанили об бляшаний дах, зливаючись у безперервний гуркіт. Дощ падав уже десять годин поспіль. А часом падали ще й дерева. Гарпер прокинулася від того, що з гучним тріском десь поряд завалилось одне з них, і від удару аж задвигтіла земля. Пориви вітру знову і знову билися об лазарет, завдаючи один по одному карколомних ударів. Складалося враження, що надворі вирує кінець світу. Втім, тепер кожен день відчувався як останній, і байдуже, яка була погода — дощова чи сонячна.

Гарпер сумнівалася, що в щоденнику ще залишалося щось повчальне, а тим паче шокове. Марта Квінн існує. Острів теж.

Нік уважно спостерігав за нею: у цьому не було нічого дивного. Гарпер давно вже облишила спроби сховати від нього нотатник. Та й у тіснуватому просторі палати це було просто неможливо. Гарпер зустріла його наполегливий, пильний допитливий погляд. Він не питав, чи натрапила вона на щось важливе. Він знав.

Тієї ночі в почекальні з Пильнувальників вартував Чак Карґілл. Він заскочив Гарпер зненацька за дві години до того, коли вона, знявши светр, натирала лосьйоном своє чималеньке черевце. На ній був ліфчик, але Карґілл так перелякався її, роздягнутої, що пожбурив тацю зі сніданком, яку тримав, на столик, неначе та вмить розпеклася до жару. Він позадкував, затинаючись й белькочучи вибачення, а тоді пірнув назад крізь шторку і щез. Відтоді він неодмінно спершу мусив прокашлятися, тоді постукати по одвірку й насамкінець попросити дозволу ввійти. Гарпер здавалося, що він уже ніколи не зможе поглянути їй у вічі.

А ще Гарпер подумалося, що якби їй закортіло дістати телефон зі стелі, то Чак навряд чи хможе захопити її зненацька, поки вона ним користуватиметься. Та й ніхто не захопить. У таку нічку навіть Бен Патчетт не примчить з раптовою перевіркою.

Гарпер розвернула стілець з прямою спинкою і, хитаючись, вилізла на нього. Вона потягнулася до стелі, знайшла мобільник, а тоді злізла. Нік витріщився на неї — на нього — широкими, сповненими подиву й захвату очима. Кивком голови Гарпер підкликала його: «Іди сюди».

Вони відійшли в дальній куток кімнати, щоб опинитися чимдалі від шторки, яка відгороджувала прохід до почекальні. Там Гарпер з Ніком примостилися разом на краєчку розкладачки Отця Сторі, спинами до проходу в сусідню кімнату. Якщо Карґілл усе-таки зайде до них, телефон буде сховано від його погляду. Може, тоді вистачить часу вимкнути трубку й покласти її під матрац.