— Так, — відповіла Гарпер. — Мені потрібна твоя допомога. Треба, щоб ти Еллі передав записку.

— Це без проблем, — кивнув хлопець.

— На жаль, це не все. Я хочу ще раз зустрітися з Пожежником. І цього разу щоб зі мною була Еллі. А ще Рене й Дон Льюїстон. Тобі теж варто бути присутнім, якщо, звісно, вийде. І, якщо тільки це взагалі можливо, Ґілу Клайну та Маццу. Чи є можливість... бодай якась... це здійснити?

Майкл зблід. Однією сідницею притулився до краєчку столика, похилив голову і засмикав мідний йорж, який був у нього замість борідки. Врешті він звів на неї очі.

— А про що будете говорити на зустрічі?

— Про можливість від’їзду. Можливість лишитися. Давно вже пора нам сісти й обговорити плани на майбутнє. Поки що стан Отця Сторі стабільний. Та якщо його самопочуття раптом погіршиться, то нам краще бути готовими.

— До найгіршого?

— До чого завгодно.

— Якщо Керол довідається, що ви там на острові разом, — промовив Майкл, — плетете з Пожежником інтриги, то кине вас усіх за ґрати. Чи навіть гірше.

— Гірше може стати, навіть якщо ми сидітимемо склавши руки.

Однією рукою Майкл витер вкрите ластовинням чоло, а тоді знову схилив голову в роздумах. Зрештою він стурбовано кивнув.

— Я знаю, як це зробити. Зрештою, це не втечу з Сан-Квентіну організувати[140]. Рене щодня відвідує ув’язнених під час обіду... саме тоді в них зустрічі книжкового клубу. Це єдина пора дня, коли ті хлопці вибираються з морозильної камери. Рене прибрала в кутку підвальної кімнати, постелила килим і поставила кілька крісел, щоб їм було де в затишку почитати й побалакати. Поки вони ведуть бесіду, той, кому випало стояти на варті, заходить у камеру, щоб поприбирати. Спорожнити відро, в яке вони протягом дня сцють. Позбирати брудний одяг. Усяке таке. Тож, може, той хтось буде там, Мацц повернеться, зі словами: «Йой, забув свою книжку». А тоді, виходячи, зачепить двері морозилки. Вартовий застрягне там на цілу годину. Може битися в двері й кричати, скільки влізе. Та камера, коли зачинити двері, ледь не звуконепроникна. Його нізащо ніхто не почує за гучним обідом, особливо з зачиненими дверима.

— Але тоді Рене і двом чоловіками доведеться пройти крізь увесь кафетерій, де буде повно людей.

Майкл захитав головою.

— З підвалу є інший вихід. Позаду сходи, що ведуть до парковки. Я так розумію, це туди вантажівки підвозять запаси. Знадвору ті двері замкнуті на два підвісні замки, проте я можу потурбуватися і відімкнути їх. Рене та Ґіл з Маццом мусять повернутися до першої години, коли їхній гурток добігає кінця. Рене випустить вартового, приказуючи: «Вибач! Ми й не знали, що ти там застряг, геть нічого не було чути через галас нагорі». Кому б не випало стояти на варті, він схариться, але ручаюся, що Бену Патчетту не скаже. Надто принизливо. Та й до того ж, кому кортітиме два дні проходити з каменем у роті, коли ніхто не постраждав і все закінчилося добре?