Нік сидів, спостерігаючи за ними обома, підібгавши коліна до підборіддя. Він ніяк не міг знати, про що саме вони розмовляли, бо не читав по губах, але вираз на обличчі мав такий, наче Гарпер з Майклом бавилися шашками ТНТ.

— Добре, Майкле. Це добре, — сказала Гарпер. — А головне — просто. З такого роду речами що простіше, то краще, правда?

Він провів пальцем по довгастому завитку бороди.

— Гадаю, що це просто чудово... якщо тільки в’язні не надумають збити Рене з ніг і дати драла, щойно виберуться з підвалу.

— У цьому не буде потреби, — запевнила Гарпер. — Якщо вони надумають тікати, то Рене тікатиме з ними. Але, гадаю... гадаю, їй вдасться їх переконати, що вони матимуть значно кращі шанси на тривале виживання, якщо Пожежник буде їхнім союзником. Вони хочуть не просто втекти, а ще й лишитися живими.

Вона не забула про те, як Ґіл говорив про Пожежника, і як у його голосі бриніла суміш захоплення та чогось до болю подібного на благоговіння.

— Ну що ж. Можливо. Проте, можливо, краще буде, якщо на виході з підвалу на парковці чатуватиме Еллі з гвинтівкою через плече. Цілитися ні в кого не треба. Досить буде, якщо вона матиме її при собі. Коли Еллі не сидить під арештом у гуртожитку, то зазвичай виконує те чи інше доручення. Я можу організувати, щоб тієї ночі їй випало драїти каструлі. Бен Патчетт розробляє списки щоденних покарань, але роздавати їх довіряє мені. Тож Еллі збере всі каструлі з кухні, вийде надвір, а там на неї чекатиме гвинтівка, яку я для неї залишу. Еллі стоятиме біля підвальних дверей, коли Рене з в’язнями повиходять. Їй теж треба буде повернутися до першої.

У шлунку Гарпер замлоїло. Забагато всього в цій ситуації могло піти шкереберть.

— Як щодо Дона Льюїстона? — запитала вона.

— З ним усе просто. Більшу частину ночі він проводить біля води, порається з риболовецькими снастями. Ніхто на нього не зважає. За ним не ведуть спостереження. Він зможе зустріти вас біля пристані й переправити на острів.

— А ти? — мовила Гарпер. — Ти підеш, Майкле? Мені хотілося б і тебе там бачити. Гадаю, Еллі так само.

На обличчі Майкла розквітла слабенька вибачлива усмішка, і він злегка хитнув головою.

— Нє-а. Краще не треба. Я подбаю, щоб мене призначили вартувати тут, у лазареті, щоб я міг допомогти вам вислизнути і прикривати, поки вас не буде. Та й нема мені потреби брати участь у тій нараді. Еллі мене по тому введе в курс справи, — він скоса зиркнув на Ніка й докинув: — Беріть і малого. Закладаюся, йому кортить побачитися з сестрою. І Джоном.

— Я щосили опираються бажанню стиснути тебе в міцних-преміцних обіймах, Майкле Ліндквіст.