Слів Марти Квінн Нік чути не міг, але бачив, як на екран завантажуються зображення, тож, широко розплющивши очі, нахилився вперед.

«Що мені ще потрібно? Мені потрібно, щоб ви брали сраку в руки й рушали до нас, бо ми тут маємо какао! І повні діжки волоських горіхів! А ще колишнього ведучого прогнозу погоди, який випікає на дровах надзвичайний хліб! Знаєте, про що я взагалі говорю? Я розповідаю вам про Острів Вільного Вовка за сімнадцять миль від узбережжя Мейну, місце, де ви можете безпечно облаштуватися, якщо вам — так, вам! — пощастило стати щасливим переможцем лотереї „Драконяча луска“. У нас є для вас ліжко. І це ще не все! У нас тут ще й федеральна медична установа, де на вас чекає ультрасучасне експериментальне лікування. Ось я, Марта Квінн, розмовляючи з вами, сиджу вся обмазана експериментальним мазилом, яке виглядає і смердить точнісінько як овече лайно, і знаєте що? День минув, а я й досі не згоріла! Навіть однісінького припливу не мала! Останній приплив у мене був дві тисячі дев’ятого, тоді про інфекцію ще ніхто й не чув».

Наступне завантажене фото зображало вигляд острова з берега: поросле зеленню узвишшя, гальковий пляж, розкидані вздовж ґрунтової дороги котеджі а-ля Нова Англія. Сонце на фото саме сходило чи, може, сідало, вкриваючи темну воду золотавими відблисками.

«Ніхто не вживає слова „ліки“. Навіть не шепоче слова „ліки“. На цьому острові шістсот заражених людей, але найбільше їм осточортіло — окрім як носити на собі Draco incendia trypto-щось-там — постійно плекати надії щодо кожного нового курсу лікування. Однак відзначу, що остання смерть від згорання трапилася тут дванадцять тижнів тому. Отож-бо: шістсот заражених і лише один загиблий за останні три місяці».

Наостанок з’явилося зображення пари літніх людей, які, всміхаючись, стояли біля дитини. Чоловік був довготелесий, похилого віку, з високими, майже аристократичними вилицями. В очах у нього застиг вираз втомленого полегшення. Його дружина ж навпаки була маленькою й пухкенькою. У кутиках її очей сяяли промінці зморщок від сміху. На плечі в чоловіка сидів п’ятилітній хлопчик. Усі були вдягнуті по-осінньому: фланелеві сорочки, джинси та в’язані шапки. Тильні боки жіночих долонь повністю вкривали завитки драконячої луски. Під знімком містився підпис: «Саллі, Ніл та Джордж Воннамейкери прибули до пропускного пункту „Мачіаз“ і готуються вирушати на Острів Вільного Вовка. А ВАС чекають на острові друзі чи рідні? Натисніть на галерею знімків людей (тут лічильник показував 602), які знайшли притулок у карантинно-дослідницькій зоні Острова Вільного Вовка».