— Гей! — гукала Гарпер. — Гей, чоловіче!

Вона підняла ланцюг, який висів на в’їзді до табору Віндем, і поспіхом рушила до нього. Важливо було зробити це чимшвидше — поговорити з чоловіком посеред дороги — і сховатися, поки не вигулькнула якась машина. Гарпер гукнула ще раз. Чоловік підвів голову, та оскільки єдиний вуличний ліхтар світив позад нього, обличчя так і лишилося притіненим: кругла, м’ясиста, опецькувата голова, а на ній — рідка чуприна. Гарпер прискорила крок, добігаючи до нього, а тоді опустилася навколішки.

— Вам потрібна медична допомога? — запитала вона. — Можете підвестися? Я медсестра. Якщо можете встати, то давайте руку, я проведу вас до лазарету.

Нельсон Гайнріх здійняв голову і широко до неї посміхнувся. Зуби від крові почервоніли, а носа не було зовсім: на його місці зяяли два багряні отвори з обірваною плоттю.

— Ой, Гарпер, та все гаразд. Сюди ж якось дістався. Зможу й до кінця шляху їх провести без твоєї допомоги.

Гарпер відсахнулася. Поточившись назад, вона гепнулася на дорогу.

— Нельсоне. О, Боже, Нельсоне, що з тобою трапилося?

— А сама як думаєш? — відказав Нельсон. — Твій чоловік трапився. А скоро він трапиться і тобі.

У кінці вулиці спалахнули фари, заливши їх обох світлом. «Фрейтлайнер» загурчав, почувся гуркіт запалення, скрегіт металу від перемикання передач.

— Ну ж бо, Гарпер. Вертайся, — промовив Нельсон. І, підморгнувши, додав: — Скоро побачимося.

Гарпер здійняла руки, затуляючи очі від сліпучого світла, яке невпинно наближалося, а коли опустила їх, то зрозуміла, що прокинулася. Спираючись на лікті в ліжку, досі перебуваючи в лазареті, знову відчуваючи перейми.

— Скоро будуть сни і про маля, — тихим голосом промовила сама до себе Гарпер. — Не про Нельсона Гайнріха, який веде кремаційний загін до табору. Нельсон Гайнріх мертвий. Його пошматувало кулеметом. Ти бачила його труп серед дороги. Ти бачила його.

Дивно, та що більше вона себе переконувала, то менше сама в це вірила.

6

6

Минуло ще п’ять днів перед тим, як Отець Сторі заговорив знову.

— Майкле? — пробурмотів старий напівпритомним голосом, збентеженим і допитливим. За якусь мить Майкл Ліндквіст відгорнув шторку й пірнув у палату.

— Мем, ви мене кликали? — запитав він у Гарпер.

Від Отцевого голосу пульс у Гарпер вмить підстрибнув, кров застугоніла у венах від несподіванки. Вона розтулила рота, хотіла сказати Майклові, що його покликав старий, але передумала. Майкл неодмінно розповість Еллі, а хтозна, до чого це призведе.