— Гмм, — заговорив крізь мішковину Пожежник. — Що це таке? Що сталося? Що відбувається?

Його п’яти ковзали землею, шукаючи опори.

— Він прокидається! — високим, пронизливим голосом заволала Емілі Вотерман. — Він повбиває нас! Усіх спопелить!

І знову першою з натовпу виступила Норма Гілд. Розігнавшись, вона жбурнула камінь, дрібну білу гальку, заледве більшу від м’ячика для гольфу. На якусь мить застигла тиша, неначе всі одночасно вирішили перевести подих. Камінь влучив Пожежнику в плече, пролунало кістяне «чвак!»

Юрба, охоплена шаленством, вибухнула переможним лементом.

Ніхто не побачив, як за триста футів далі від парку прочиняються і знову зачиняються двері до лазарету. Звідти виповз Нік — спотикаючись, досі не оговтавшись від снодійного. Так само й Пильнувальник у дзвіниці проґавив сигнал з автобуса менш ніж за милю від них, де вартовий несамовито зблискував фарами, намагаючись попередити табір Віндем. Пильнувальник дивився вниз, споглядаючи дійство. Спостерігаючи, як летить каміння.

4

4

Камінь відскочив від гранітної брили трохи вище голови Пожежника. Від звуку удару він здригнувся. Інший камінь влучив йому в коліно, і пролунав сухий тріск.

Джонова ліва рука спалахнула блакитним полум’ям, розплавляючи клейку стрічку. Тріснув держак від лопати.

Білий камінь завбільшки з прес-пап’є поцілив у мішковину понад його головою. Ліва рука вмить згасла — замість полум’я заструменів їдкий чорний дим. Підборіддя Пожежника похилилося на груди. Каміння гупало йому в плечі, живіт, стегно, грюкало об кам’яну брилу позаду нього.

«НІ, — подумки заблагала Гарпер, — ні, ні, ні...»

Вона, заплющивши очі, поринула глибоко в закутки власних думок, а тоді почала виводити пісню без слів, виспівуючи без мелодії.

5

5

Фільм Запрудера, німа кольорова зйомка сцени вбивства президента Джона Кеннеді, триває менш ніж 27 секунд, втім, цілі томи досліджень написано у спробі адекватно обстежити кожну деталь, що потрапила в кадр. Щоб осягнути істинну картину будь-якого хаосу, плин часу мусить уповільнитися до млявого плазування — тоді можна сповна узріти шквал людської метушні, безладної череди рухів, котрі миготять, наче нескінченні вервечки феєрверків, що спалахнули всі разом. Кожен перегляд плівки розкриває новий шар деталей, дарує свіжі враження. Кожен огляд доказів відкриває нові шляхи до інтерпретації, припускаючи що не одну історію — погибель визначної людини — а дюжини історій волею долі було схоплено medias res[158].

Гарпер Вілловз не випало привілею — не кажучи вже про достатню відстань та безпеку — переглянути події тих одинадцяти хвилин пізніше, зафіксованих на плівці. Як і не поталанило передивитися сцену бійні, щоб розгледіти, чи, бува, не проґавила вона чогось. Та навіть якби це й було можливим, Гарпер усе одно б відмовилася. Їй би не вистачило сил пережити це знову, ще раз перенести біль втрати.