— Не чіпайте її! — закричала Еллі.

Джеймі схилилася до Еллі та промовила:

— Ще раз своє патякало роззявиш, я відріжу тобі язика і приб’ю його до дверей церкви.

В одній руці Джеймі тримала ніж — звичайний ніж для м’яса з зазубленим лезом — який піднесла Еллі до щоки, повернувши його так, щоб він відблискував у світлі смолоскипів.

Еллі шалено, розлючено і злякано зиркнула на тітку. Але Керол зустріла той погляд очима, які, здавалося, не впізнавали дівчину.

— Дитя, — промовила Керол, — тобі дозволено буде говорити, коли до тебе звернуться, і ні на мить раніше. Роби, як кажу, або я не зможу тебе захистити.

Гарпер була певна, що зараз Еллі закричить, ляпне щось дошкульне, і тоді Джеймі справді її поріже. Натомість дівчинка ошелешено втупилася у власну тітку — наче щойно дістала ляпаса — а тоді розплакалася, і плечі в неї здригалися від схлипувань.

Керол обвела поглядом свою парафію, кожне її обличчя. У вологому прохолодному повітрі витав запах солі. У небі, повний на дві третини, сяяв Місяць. Хлопець у церковній вежі — від ока в дзвіниці нікому не втаїтись — нахилився вперед, зіпершись ліктями на бильця, і спостерігав, що відбувається внизу.

— Я також переконана, що Пожежник убив мою сестру, Сару, — промовила Керол. — Думаю, вона дізналася про його наміри порішити мого батька, тож йому довелося вбити її до того, як вона встигла нас попередити. Довести це я не можу, але вірю.

— Та ти нічого довести не можеш! — прокричала з землі Рене. Вона й досі лежала в грязюці, у принизливому положенні, з зав’язаним за спиною руками та задертим догори задом. На підборідді, яким вона приземлилася у болото, виднілася подряпина. — Жодного свого слова!

Керол зиркнула на неї крижаним скорботним поглядом.

— Можу. Найважливіші моменти. Можу довести, що ви з медсестрою та Пожежником змовилися вбити мене й Бена Патчетта, сподіваючись здобути над усіма владу та перетворити цей табір на тюремний. Можу довести, що на черзі були ми.

У голові Керол все так спотворилося, що Гарпер відчула запаморочення і ледве втримувалася від істеричного реготу. Але засміятися вона, звісно, не могла.

— Вони провели голосування! — вигукнула Керол. І піднесла догори аркуш жовтого паперу в лінійку, вирваного з блокноту. — Підтасоване, але все-таки голосування. Понад двадцятеро людей з цього табору віддали голос за сестру Вілловз та Пожежника, розв’язуючи їм руки до сваволі. Хай вбивають кого хочуть, мордують кого хочуть, кидають кого хочуть під замок.

Вона стишила голос, а тоді ледь чутно додала:

— Серед тих, хто проголосував, була й моя племінниця.