Раптом спалахнули фари — сліпуче блакитне світло ксенонових фар, крижане сяйво, яке струменіло над величезним снігоочисним плугом.

Промені осяяли людину, яка стояла футів за вісім перед вантажівкою, чоловіка у брудному светрі з вишитим оленем, що стрибав на зеленому тлі. На шиї в чоловіка теліпався зашморг — розпатлана мотузка, яка тягнулася понад плугом до решітки вантажівки. Руки в постаті були зав’язані за спиною. Під світлом фар тонке біляве волосся перетворилося на блискотливі сталеві волокна.

Сяйво також вихопило з темряви Марка Маццучеллі. Мацц подолав уже ярдів п’ятдесят ґрунтовою дорогою, бо, певно, вирішив, що вдосталь часу провів, насолоджуючись принадами табору Віндем, тому час пошукати кращої долі. Та щойно спалахнуло світло фар, він зробив ще один непевний крок і закляк на місці.

— Якого хера? — проказав Мацц, і в раптовій тиші його голос пролунав напрочуд гучно.

Спалахнула ще одна пара фар, тоді інша. Одні належали «гамві» з відкритим верхом, інші зблиснули на «шеві сілверадо інтимідейтор» на шістьох гігантських шинах. З прожекторів, встановлених на даху авто, било сліпуче світло. На дорозі, позаду цих автівок, стояли ще як мінімум два «пікапи».

Нельсон Гайнріх, кульгавий із зашморгом на шиї, озирнувся до світла.

— Бачите! — закричав він. — Бачите, казав же я вам! Казав, що тута вони і будуть! Усі вони! Сотні дві заражених назбирається! Казав же, що поможу! А тепер відпустіть мене! Ви обіцяли! Обіцяли, що на цьому наші справи буде скінчено!

Нічну тишу розітнув підсилений голос (на даху «інтимідейтора», поряд з прожекторами, було приладнано гучномовці). Гарпер упізнала його. Усі вони впізнали. Мальборо-Мен був популярною персоною на всьому узбережжі.

— Обіцянка є обіцянка, — промовив він. — І ніхто не насмілиться сказати, що Мальборо-Мен не дотримує слова. Хто-небудь, звільніть містера Гайнріха.

На пасажирському сидінні «гамві» підвелася постать у камуфляжі. У руках чоловік тримав «бушмастер». Він припасував ствол рушниці до верхівки лобового скла, а тоді відкрив вогонь.

7

7

Нельсон Гайнріх смикнувся. Його хребет вигнувся дугою, неначе хтось зацідив йому по спині сталевим прутом. З грудей чоловіка порснув червоний дим, який багряною хмаркою завис у повітрі. Нельсон спробував був бігти, ступив два кроки, але мотузок, обв’язаний довкола горла, рвонув його назад. Він поточився і впав додолу.