– Побудеш трохи? – запитала вона, ніби дуже б такому зраділа.

– Ні, я тут проїздом, зі своїм хлопцем.

Її очі засвітилися.

– Хлопець, га? І хто це?

Отже, вирішила, невимушено оминувши гострі кути, підібратися ближче.

– Його звуть Кайл. Він детектив поліції. Ми познайомилися, коли я повідомила про твоє зникнення. Коли вони вважали, що до смерті Джеймса Фінлі причетна я. Я зустріла його завдяки тому, що Бетані Джарвіц з твоєю допомогою хотіла вкрасти моє ім’я.

Вона вирячила очі.

– Ліє, – сказала вона, виставляючи переді мною руку, мовляв, ти все не так зрозуміла. – Бетані Джарвіц убила Джеймса Фінлі. Я про це дізналася й намагалася тебе захистити. Я зробила це заради тебе.

І тут у моїй уяві, наче кіно, промайнула картинка: Еммі на узліссі, того дня з совами, виглядає Бетані. Стоїть на варті мого спокою. Втілення Еммі, якого я прагнула.

Але щось тут не сходилося. Надто багато елементів мозаїки не вписувалися в ту картинку, нехай би як відчайдушно я хотіла в неї вірити.

– Серйозно? – запитала я. – Бо мені все видається трохи інакше: ти винаймала ту підвальну квартиру в Бостоні під чужим ім’ям. Брала в мене гроші. Потім поцупила мій гаманець, використала мої документи, щоб улаштуватися на роботу. А потім накивала п’ятами. Бозна-куди ти втікала, але точно не на місію Корпусу миру.

Я вся тремтіла, не в змозі стримати гніву в голосі. Вона зрадила. Я бачила тільки одне пояснення – Еммі використовувала мене від самого початку.

Вона відсахнулася, і я зрозуміла, що Еммі мене недооцінила, вона не сподівалася, що я стільки дізнаюся.

Я тиснула далі, демонструючи, що викрила її справжню сутність. Що обдурити мене більше не вдасться.

– Ти змінювала особи, перевтілювалася, поки Бетані не випустили на волю. А тоді повернулася по мене. Через вісім років. Через вісім років, коли дізналася, що Бетані от‑от має вийти з в’язниці. І я була твоїм подарунком для неї. Потім ти з’ясувала щось паскудне про Бетані й вирішила позбутися і її. Залишила знаряддя вбивства в моєму домі. Зателефонувала в поліцію з моєї школи. Спрямувала підозри на мене.

– Я тобі все поясню, Ліє. Ти мене знаєш. Я тебе знаю.

Вона підступила ще ближче, ніби сподіваючись довести, що все це неправда, просто наблизившись до мене впритул.

Я зупинила її жестом руки.

– Ні, я знаю таке. Ти вбила людину, разом із Бетані, багато років тому. Бетані мертва. Нарешті ти тепер зможеш жити під своїм справжнім ім’ям. Тепер тобі ніщо не загрожує. Ти вільна. Хіба ти не цього хотіла?

– Я не вбивала того чоловіка. Це була Бетані. Присягаюся…