І, Меллорі, я тобі клянусь, це був найважчий рік мого життя. Протягом шести місяців Тедді відмовлявся говорити. Він був такий наляканий! Але я виявила неабияке терпіння. Я щодня з ним працювала. Виказувала йому любов, увагу й ласку. Я наповнила наш дім книжками, іграшками і здоровою їжею, і ми досягли прогресу. Він почав потроху вилазити зі своєї мушлі. Навчився приймати нас, довіряти нам, а тепер хлопчик нас любить, Меллорі. Коли він уперше назвав мене мамою, я розридалась.

Під кінець того першого року ми досягли неймовірного успіху. Ми почали виводити Тедді між люди. Просто маленькі прогулянки або походи в продуктовий магазин. Звичайний сімейний відпочинок. І все було ідеально. Дивлячись на нас збоку, неможливо здогадатися, через що ми пройшли. — І тут її голос затихає. Ніби вона ностальгує за тим часом, коли ще мала надію.

— Що сталося?

— Я просто уявити собі не могла, що Марґіт нас знайде. Я завжди була атеїсткою. Ніколи не вірила в якийсь там духовний світ. Але після нашого першого року в Західній Вірджинії до Тедді почала вчащати гостя. Жінка в білій сукні. Піджидала його в спальні під час тихої години.

— Ви її бачили?

— Ні, ніколи. Вона показувалась тільки Тедді. Але я відчувала її, відчувала її присутність, чула її гидкий гнильний сморід. Ми сказали Тедді, що це — уявна подруга. Пояснили йому, що вона несправжня, але вдавати, що вона реальна, — це нормально. Він був дуже маленький і нічого іншого не міг удіяти.

— Вона вас переслідувала? Щоб помститися?

— О, вона б дуже цього хотіла. Вона б убила мене, якби могла. Але насправді її сили обмежені. Думаю, вона могла працювати з дошкою для спіритичних сеансів і рухати олівцем — ото й усе.

Я намагаюсь уявити собі, яка то нудьга — застрягнути в самотній хатині на десяти акрах землі посеред сільської Західної Вірджинії. Без друзів, із самим лише чоловіком, викраденою дитиною і мстивим духом. Не знаю, як довго я б протрималась, не з’їхавши з глузду.

— Я знала, що ми не можемо вічно сидіти в «Барселоні». Нам усім треба було жити далі. Я хотіла оселитись у гарному місті з хорошими школами, щоб у Тедді було нормальне дитинство. Тому ми переїхали сюди у квітні, а на День матері Аня знову з’явилась у спальні Тедді, співаючи угорських колискових.

— Вона за вами ганялась?

— Так. Не знаю, як це їй вдавалось. Я тільки розумію, що тікати від неї — не вихід. Куди б ми не поїхали, Аня буде тут як тут. Саме тоді мені сяйнула чудова ідея: залучити третю сторону. Нову подругу, яка б змагалась із Анею за увагу Тедді. Ти була ідеальною кандидатурою, Меллорі. Молода, спортивна, енергійна. Розумна, але не занадто. А твоя історія зловживання наркотиками стала великим плюсом. Я знала, що ти була невпевнена в собі. Знала, що коли ти побачиш щось незвичайне, то не повіриш власним очам. Принаймні на якийсь час. Я просто не врахувала ці дурні малюнки. Ніколи не думала, що вона знайде спосіб спілкування.