Потім двері відчиняються, і Тед вмикає світло.

Він бачить, як я заливаюсь сльозами, і змінюється на виду.

— О Боже, — каже він. — Мені так шкода, Меллорі. Просто посидь спокійно.

Я озираюсь навкруги, шукаючи Марґіт, але вона зникла.

Я досі у своєму котеджі.

Не в якомусь імлистому ефірному потойбіччі, а все ще в Спрінґ-Бруці, штат Нью-Джерсі, прив’язана до дерев’яного стільця. Мої ноги спираються на підлогу, а годинник на мікрохвильовці показує 11:52.

І досі відчуваю крижаний холод на згині руки, куди Керолайн встромила голку, але я цілком жива й анітрохи не під кайфом.

— Вона вколола мені наркотик. Ваша дружина…

— Дитяча присипка, — каже Тед. — Я підмінив героїн дитячою присипкою. Ти в порядку. — Він вовтузиться позаду мене, сіпаючи тканинні лямки, якими мої зап’ястя прив’язані до стільця. — Чорт, вона точно переборщила з цими вузлами. Мені потрібен ніж. — Він іде на кухню і починає довбатися в шухляді для столового приладдя.

— Що ви робите?

— Захищаю тебе, Меллорі. Я завжди тебе захищав. Пам’ятаєш свою першу співбесіду? Усі ті грубі й неприємні запитання про твою кваліфікацію? Я намагався відлякати тебе. Я прагнув відлякати всіх кандидаток. Але ти була наполеглива. Справді хотіла тут працювати. А Керолайн бачила в тобі вирішення всіх наших проблем.

Він приносить зазубрений ніж до мого стільця й швидко перерізає пута. Мої руки повисають обабіч, і я знову можу ними ворушити. Потихеньку, обережно торкаюся пальцями до пульсуючої ґулі на голові й намацую скляні друзки, що там поналипали.

— Вибач, що я тебе вдарив. Ми зупинимось на заправці й купимо тобі льоду. — Тед відчиняє дверцята моєї шафи й радіє, побачивши порожні вішалки. — Ти вже спакувалась! Чудово. Моя сумка в машині, тож можемо їхати. Я думаю, ми будемо в дорозі всю ніч. Знайдемо якийсь готель, щоб віддихатись. А потім рушимо далі на захід. Я знайшов шикарний будинок на Airbnb. Щоб оселитися там. Тобі сподобається, Меллорі. Звідти відкривається грандіозний вид на П’юджет-Саунд.

— Теде, зупиніться. Про що ви говорите?

Він сміється.

— Звісно, звісно, я так довго планував, аж забув, що ми ще як слід усе не обговорили. Але я знаю, що ти відчуваєш до мене, Меллорі. Я відчуваю те саме і готовий діяти відповідно до цих почуттів.

— Про що ви?

— Я перевів у готівку свій пенсійний рахунок IRA, у мене вісімдесят тисяч на банківському рахунку, до якого Керолайн зась. Нам цього вистачить, щоб почати все спочатку. Побудувати нове життя в штаті Вашингтон. На Відбі-Айленді. Але треба їхати негайно. Поки вона не прийшла прибирати.