Можна не вважати шістдесятивосьмирічного чоловіка ідеальним сусідом по кімнаті, але Рассел був тихим і акуратним, а ще тримав у наших комірчинах незліченне різноманіття протеїнового порошку. Я влаштувалась на роботу в магазин кросівок, щоб заробити трохи грошей. Співробітники тримали маленький неформальний біговий клуб, і я почала тренуватися з ними вранці, двічі-тричі на тиждень. Знайшла гарну церкву, де було багато парафіян років двадцяти-тридцяти. Знову почала відвідувати збори анонімних наркоманів і ділитися своїми історіями, щоб допомогти іншим.

Я хотіла відвідати тебе в жовтні, на твій шостий день народження, але лікарі відрадили мене від цього. Вони сказали, що ти все ще дуже тендітна та вразлива й досі «збираєш» свою справжню ідентичність. Нам дозволили поговорити по телефону, але тільки тоді, коли ініціатором будеш ти, однак ти так і не виявила жодного інте­ресу до розмови зі мною.

Проте твій батько телефонував мені один-два рази на місяць, щоб розповісти про твої успіхи, і ми з ним обмінювались численними електронними листами. Я дізналась, що ви з батьком жили у великому фермерському будинку разом із твоїми тіткою, дядьком і двоюрідними сестрами, і замість того щоб ходити в дитсадок, ти брала участь у багатьох терапевтичних програмах: арттерапія, розмовна терапія, музична терапія, маріонетки й рольові ігри, трудова терапія. Лікарі були вражені, що ти зовсім не пам’ятаєш, як тебе витягли з постелі, завели в ліс і запхали на дерево. Вони вирішили, що твій мозок придушив ці спогади у відповідь на травму.

Батько був єдиною людиною, яка знала про те, що насправді сталося в лісі тієї ночі. Я розповіла йому всю історію, і, звісно, вона скидалася на якусь маячню, та коли я надіслала йому копії малюнків твоєї матері, виконані в її неповторному стилі, у нього не залишилося жодного сумніву.

Лікарі пояснили тобі все дуже скорочено. Ти дізналася про те, що народилась дівчинкою на ім’я Флора і твої справжні батьки — Йожеф і Марґіт. Ти дізналася про те, що Тед і Керолайн були дуже хворими людьми, які припустилися багатьох помилок. І найбільша полягала в тому, що вони забрали тебе від батьків. А другою найбільшою помилкою було те, що вони вдягли тебе в хлопчачий одяг і змінили ім’я Флора на Тедді.

У перспективі, пояснювали лікарі, ти зможеш вибрати — називатися Флорою, чи Тедді, чи якимось іншим іменем, а також зможеш вибрати, як вдягатися: як хлопчик чи як дівчинка, чи і так, і так. Ніхто не змушував тебе до швидких рішень. Тебе заохочували не поспішати й робити те, що вважаєш за правильне. Лікарі попереджали, що ти, ймовірно, витратиш багато років на боротьбу зі своєю гендерною ідентичністю, але вони помилились. Не минуло й восьми тижнів, як ти вже позичала сукні у двоюрідної сестри, заплітала косички й відгукувалась на ім’я Флора, тож насправді жодної плутанини не виникло. Я думаю, що десь глибоко в душі ти завжди відчувала себе дівчинкою.