Я відповіла, що точно не пам’ятаю, поклала візитівку в гаманець і змінила тему. Я ще й досі не набралася сміливості телефонувати за цим номером. Не впевнена, що хочу почути те, що докторка Ловенталь має мені сказати. І точно не хочу більше публічної уваги чи слави.

Просто зараз хочу нормального життя.

@@@

Наприкінці липня — через рік після того, як ми покинули Спрінґ-Брук — я збиралася переїхати в гуртожиток для тих, хто перестав уживати наркотики, в Дрексельському університеті у Філадельфії. Я була в зав’язці вже тридцять місяців і чудово почувалась після реабілітації. Після року обмірковування своїх наступних кроків вирішила вступити до університету, щоб стати вчителькою. Хотіла працювати в початковій школі, бажано в групі дитячого садочка. Я всоте звернулась до твого батька й запитала, чи можна буде влаштувати нашу зустріч улітку. І цього разу якимось дивом твої лікарі дали дозвіл. Вони вважали, що ти добре адаптувалась до нового життя, і погодились, що для нас було б корисно поновити зв’язок.

Адріан запропонував, щоб ми перетворили цей візит на відпустку — нашу першу велику спільну подорож. Ми цілий рік підтримували зв’язок, поки він вчився в Ратґерському університеті. У травні він закінчив навчання й отримав роботу в компанії Comcast, в одному з великих хмарочосів у Центр-Сіті у Філадельфії. Адріан запропонував, щоб ми відвідали тебе в північній частині штату Нью-Йорк, а потім поїхали далі на північ до Ніагарського водоспаду й Торонто. Він напакував великий кулер різними закусками й склав плейліст пісень для подорожі автівкою, а я взяла сумку з подарунками для тебе.

Ви жили на захід від озера Сенека, в містечку під назвою Дір-Ран, і ця нова для тебе місцина була зовсім не схожа на Спрінґ-Брук. Тут не було кав’ярень Starbucks, торговельних центрів чи супермаркетів — лише довгі ділянки лісу, сільськогосподарські угіддя і жменька будинків, розкиданих на великій відстані один від одного. Останню милю подорожі ми їхали звивистою гравійною дорогою, яка вела до воріт ферми Баротів. Твій батько з дядьком розводили кіз і курей, а тітка продавала молоко, яйця і сир заможним туристам на озерах Фінґер-Лейкс. Твій новий дім був просторим двоповерховим колодяним будинком із зеленим черепичним дахом. Неподалік у загоні паслися кози, із сараю долинало кудкудакання курей. Усе навколо здавалося мені на диво знайомим, хоча я точно знала, що ніколи в таких місцях не бувала.

— Ти готова? — запитав Адріан.

Я так нервувалася, що не спромоглась на відповідь. Просто схопила сумку з подарунками, піднялася сходами до твоїх вхідних дверей і подзвонила. Я глибоко вдихнула, готуючись до шоку від того, що побачу тебе маленькою дівчинкою. Боялась своєї можливої необережної реакції, чогось такого, що могло збентежити тебе, мене чи нас обох.