Мої перші спроби розповісти цю історію ні до чого не привели. Пам’ятаю, як сиділа над чистим блокнотом, повністю паралізована. Досі моїм найдовшим письмовим твором була шкільна курсова робота на п’ять сторінок про Ромео і Джульєтту. Тож ідея написати книжку — справжню повноформатну книжку штибу «Гаррі Поттера» — здавалась просто героїчним подвигом. Я поскаржилась на ці проблеми Адріановій матері, і вона дала мені чудову пораду. Софія сказала, що мені не треба намагатися писати книжку — треба просто сісти за свій ноутбук і розповісти історію, речення за реченням, за допомогою тих же слів, якими б я користувалась, розповідаючи щось подрузі за кавою. Вона сказала, що це нормально — не бути схожою на Дж. К. Роулінг. Чудово, якби я була схожа на Меллорі Квінн з Філадельфії. І коли я сприйняла цю ідею, слова ринули потоком. І зараз не вірю, що дивлюсь на файл, у якому їх аж 85 000.

Але що ж це я забігаю наперед!

Мабуть, слід повернутися назад і пояснити декілька речей.

@@@

Тед Максвелл помер від вогнепальних поранень на підлозі мого котеджу. Його дружина, Керолайн, померла через пів години біля підніжжя Гігантської бобової стеблини. Я зізналась у тому, що заколола її з метою самозахисту за допомогою зламаної стріли (насправді то був болт чи боєприпас, призначений для стрільби з арбалета), яку ми знайшли в лісі за кілька тижнів до того. І вона могла б ще й вижити, якби наконечник стріли не розірвав їй сонну артерію, тож, коли приїхала швидка допомога, було вже запізно.

Нас із тобою доставили у відділок поліції Спрінґ-Брука. Ти пішла в їдальню в супроводі соціального працівника із сонними очима й кошиком м’яких іграшок, а я вирушила в камеру без вікон із відеокамерою, мікрофонами і купою слідчих, які все ворожіше налаштовувались проти мене. Щоб убезпечити тебе, я розповіла лише часткову версію своєї історії. Жодним словом не обмовилась про малюнки твоєї матері. Не описувала, як вона надавала мені підказки, допомагаючи зрозуміти, що сталося. Насправді я взагалі не згадувала про твою маму. Вдала, що самостійно розкрила таємниці Максвеллів.

Детектив Бріґґс із партнерами не приховували свого скептицизму. Вони були впевнені, що я щось приховую, але я твердо дотримувалась своєї версії подій. І попри те, що їхні голоси подекуди зривалися на крик, а в запитаннях з’являлося все більше ворожості, я вперто давала їм одні й ті ж неправдоподібні відповіді. Протягом кількох годин я була цілком переконана, що мене звинуватять у подвійному вбивстві й що решту свого життя проведу за ґратами.