Я вигукую: «Ні!» — але Тедді не зупиняється — чи, радше, Марґіт не зупиняється. Вона не може контролювати все тіло свого сина — лише його праву руку, але раптовість стає її перевагою, і тепер Керолайн задихається і захлинається власною кров’ю. Гавкіт собак гучнішає, їх приваблює шум боротьби. Люди ось-ось вибіжать сюди з лісу. Вони гукають, що йдуть нам на допомогу, просять, щоб ми зчиняли більше шуму. Я швидко злізаю з дерева й відриваю Тедді від тіла Керолайн. Його шкіра на дотик дуже гаряча, ніби горщик з окропом на плиті. Подолана Керолайн лежить на спині, стискаючи залишки шиї, а Тедді весь заюшений кров’ю. Вона в його волоссі, скрізь на обличчі, стікає по піжамі. І раптом до мене якимось чином повертається здатність чітко думати, і я розумію, що сталося. Марґіт урятувала моє життя. І якщо я не діятиму дуже швидко, Тедді решту свого життя проведе в якомусь спецзакладі.

Він і досі тримає стрілу в правій руці. Я піднімаю його й міцно притискаю до себе, так щоб кров перейшла з його одягу на мій. Потім несу стежкою до берега Королівської річки. Ступаю у воду, і моя нога вгрузає в мохоподібну мулку тванюку. Я роблю наступний крок, ще один, пробираюсь усе глибше й глибше, аж поки вода сягає до пояса, і від її холоду Тедді приходить до тями. Його зіниці повертаються на місце, тіло обм’якає в моїх руках. Він впускає стрілу, але мені вдається впіймати її, поки та не впала у воду й не зникла з поля зору.

— Меллорі? Де ми?

Тедді наляканий. Уявіть, що ви отямились від трансу й опинились у темному лісі по шию в холодному струмку.

— Усе добре, Ведмежатку.

Я бризкаю водою йому на щоки, змиваючи найгустішу закипілу кров.

— У нас усе буде гаразд. Усе буде чудово.

— Ми спимо?

— На жаль, ні, хлопчику. Це все насправді.

Він вказує на берег річки.

— А чому там собака?

Це великий пес, чорний ретривер. Він розлючено сопе й гавкає як божевільний. З лісу вибігають чоловіки, одягнені у світловідбивний одяг, розмахують ліхтариками.

— Знайшов їх! — кричить чоловік. — Жінка з дитиною, на березі струмка!

— Міс, ви поранені? У вас кровотеча?

— З дитиною все гаразд?

— Тепер ви в безпеці, міс.

— Дозвольте, ми вам допоможемо.

— Ну ж бо, хлопче, простягни руку.

Але Тедді ще міцніше обнімає мене за талію і притуляється до стегна. Ще більше полісменів і ще більше собак поспішають сюди з дальнього берега річки, наближаючись до нас з усіх боків.