Той кашель, звісно, на будь-кого нагнав би страху, тільки Михайло Григорович був не з таких. Хоч волосся й заворушилось на голові, від телефонної трубки не відірвався.

Стілець біля грубки хитнувся, далі спокійно завмер на чотирьох ніжках. Щось човгнуло по підлозі, далі відчинились і зачинились двері. Вибалушивши очі, голова колгоспу поглянув у вікно, за яким веселився осінній вітер-гультіпака. Протяг чи не протяг? Але ж не могло від протягу прогнутись дерматинове сидіння стільця, не міг протяг кашлянути, навіть якщо він одчинив і зачинив двері!

Нарешті, скінчивши розмову з районом, поклав телефонну трубку на важіль і сторожко пройшовся по кабінету. Наче остерігався, що наткнеться на рожен, який вигулькне з-за шафи чи з-за грубки. Боязко відчинив двері, немов за ними таки чигала небезпека. Цементованою долівкою незатишного коридора йшов колгоспний економіст, несучи в руках електрочайник.

— До мене хтось приходив? — озвався голова колгоспу.

— Та наче ніхто, — відказав подивований економіст і, озирнувшись на голову колгоспу, зник у бухгалтерії.

Повертатись у кабінет уже не хотілось, і Михайло Григорович подався до машини. Завівши мотор, подумав про те, що перепрацював у цьому році, годилося б і відпочити, бо оті слухові та зорові галюцинації — не до добра. Й раптом жижки затрусились — а чи нікого нема на задньому сидінні? Й хоч бачив, що нема, але, не довіряючи очам, різко раз і вдруге вдарив кулаком назад себе, наче повітря молотив. Далі зірвав машину з місця й шпарко полинув по вітряній Яблунівці, немов тікав.

У той буденний день науково-технічної революції в Яблунівці коїлося щось неймовірне!..

Здивовані ґаволови бачили, як, за своїм звичаєм, довгожитель Гапличок сидів у буфеті й чаркувався... з порожнім місцем. Тільки те порожнє місце навпроти довгожителя Гапличка було не звичайне порожнє місце, а незвичайне. Це незвичайне порожнє місце, уявіть собі, таки піднесло догори чарку з горілкою, перехилило й випило, наче то було зовсім і не порожнє місце. Очі на лоба лізли в ґаволовів, і вже тими очима на лобі вони бачили, як із чарки, яку начебто ніхто не тримав, зникала горілка, проте хоч би тобі краплинка проллялась! Наче її справді випило порожнє місце...

Розказували, начебто по Яблунівці котився велосипед, на якому ніхто не їхав. Обертались педалі, блищали шпиці, порипувало сідло, як воно порипує під добрячим гузном, струнно прогинались пружини. Велосипед обминав стрічний люд, звертав перед транспортом, підскакував на вибоях... Може, на ньому їхало оте порожнє місце, з яким чаркувався довгожитель Гапличок? Але хіба в старого допитаєшся, коли набрався так, що двох слів ликом докупи не зв’яже.